Каталог активних та інтерактивних технологій, методів, прийомів

 (опис технології та приклади застосування технології або прийому на уроці мови)

Зміст

Розділ 1 «КРИГОЛАМИ», АБО ВСТУПНІ МЕТОДИ АКТИВНОГО НАВЧАННЯ

Знайомство. Перекличка. Вервечка імен. Алфавітний порядок. Гра в лото (бінго). Мішанина з іменних табличок. Алфавітні підписи. Чи знаєте ви своїх сусідів? Персоналізовані іменні таблички. «Кидання» іменами. Що в імені? Виявлення очікувань учасників. Опитування. Використання клейких карток Побоювання групи. Пам'ять про особистість. Взаємне представлення Плакати з власними іменами. Драже. Цікаве ім'я. Представлення без слів. Аналогії. Вибір хобі. Подібності та відмінності. Автобіографія у скриньці. Зворотні вступи. Особисті іменні жетони. Прядіння мички. Факти з життя. Щоб говорити правду. (Для тих учасників, які були разом упродовж певного часу.) Сьогодні я відчуваю себе схожим... Пошуки людського скарбу

Розділ 2 ТЕХНОЛОГІЇ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ

2.1. ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ КООПЕРАТИВНОГО НАВЧАННЯ

·        Робота в парах

·        Ротаційні (змінювані) трійки

·        Два — чотири — всі разом

·        Робота в малих групах

·        «Діалог».

·        «Синтез думок»

·        «Спільний проект»

·        «Пошук інформації»

·        «Коло ідей» (Раунд робін, кругова система)

·        Акваріум

2.2. ТЕХНОЛОГІЇ КОЛЕКТИВНО-ГРУПОВОГО НАВЧАННЯ

·           Обговорення проблеми в загальному колі

·           Мікрофон

·           Незакінчені речення

·           Мозковий штурм

·           Навчаючи — учусь, ·           («Кожен учить кожного» «Броунівський рух»)

·           Ажурна пилка («Мозаїка», «Джиг-со»)

·           Аналіз ситуації (Саве-метод)

·           Вирішення проблем

·           Дерево рішень

2.3. ТЕХНОЛОГІЇ СИТУАТИВНОГО МОДЕЛЮВАННЯ

·           Симуляції або імітаційні ігри

·           Спрощене судове слухання

·           Громадські слухання

·           Розігрування ситуації за ролями («Рольова гра», «Програвання сценки», «Драматизація» )

2.4. ТЕХНОЛОГІЇ ОПРАЦЮВАННЯ ДИСКУСІЙНИХ ПИТАНЬ

·           Метод ПРЕС

·           Займи позицію

·           Зміни позицію

·           Неперервна шкала думок (Континуум, Нескінченний ланцюжок)

·           Дискусія

·           Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу

·           Оцінювальна дискусія

·           Дебати

«КРИГОЛАМИ», АБО ВСТУПНІ МЕТОДИ АКТИВНОГО НАВЧАННЯ

Активне навчання передбачає в дорослих людей не лише задоволення від участі у процесі навчання, а й чималу долю ризику - адже ми, ділячись своїми думками та досвідом, часто боїмося почути у відповідь критику чи здійснити помилку. У багатьох із нас, хто перебував у системі традиційного навчання, уже склалися певні стереотипи поведінки: часто виникають емоційне напруження перед початком занять, немотивоване хвилювання, незадоволення. Тому для викладача, який працює з дорослою аудиторією, вкрай важливо із самого початку створити атмосферу довіри та безпеки, довести, що учень перебуває серед друзів, людей доброзичливих і розумних, що він може почуватися вільним і сильним; запевнити його в тому, що поруч є викладач, який поважає й ураховує його думки та бажання.

«Криголами» - простий вид діяльності, що допомагає учасникам роззнайомитися, запам'ятати ім'я кожного, поділитися досвідом, створити команду та/або ознайомитися з темою за інтересами або зосередитися над нею. Правильно дібраний «криголам» може створити основу для позитивного, комфортного навчання. «Криголами» об'єднають кожного з учасників принаймні з одним іншим учасником. Вони не містять багато ризику, є відповідними в часі до тривалості семінару та можуть бути пов'язані з певною темою.

Використання «криголамів» дозволяє розв'язати такі тренінгові завдання:

·         вони дають змогу учасникам позбутися відчуття самотності;

·         дають змогу учасникам розслабитися й бути більш творчими;

·         задають певну атмосферу, тон програми;

·         допомагають створити перехід до наступної частини програми;

·         уможливлюють постійне залучення кожного;

·         допомагають створити ідентичність групи;

·         створюють довіру;

·         дають вчителю відчуття групи;

·         вони допомагають зменшити занепокоєння вчителя, який також людина!

Установлення правил. Досягнення згоди працювати за спільно виробленими правилами - запорука створення середовища, в якому дорослі почуватимуться комфортно та безпечно. Активно беручи участь у навчальному процесі, дорослі стають компетентними в тому, яка поведінка від них очікується. Будучи суб'єктами власного навчання, учасники мають можливість самостійно розробляти правила поведінки у групі. Саме тому правила поведінки в одній групі учасників можуть відрізнятися від правил поведінки іншої групи. На початку тренер повинен сказати про важливість спільного вироблення правил поведінки, за якими буде працювати група. За допомогою «мозкового штурму» учасники називають правила, за якими вони б хотіли працювати. Тренер або хтось із добровольців записує правила на великому аркуші паперу. Важливо досягти згоди всіх учасників. Водночас правила не повинні бути чимось раз і назавжди визначеним - вони можуть змінюватися протягом дня чи всього процесу навчання.

Ось перелік методів активного навчання, що їх найкраще проводити на початку будь-якого тренінгу: знайомство, виявлення очікувань, установлення правил роботи тощо. Ці методи розкриваються через ряд конкретних прийомів (або способів). З їх допомогою ви можете з перших хвилин установити атмосферу співпраці та взаємоповаги, здійснити оцінювання потреб, рівня знань і навичок учасників, виявити їхні очікування та ставлення до запропонованої теми навчання, зацікавити учасників темою тренінгу та заохотити їх бути активними із самого початку процесу навчання.

Знайомство.	Там, де процес навчання є активним, учасники так само важливі, як і тренер. Коли їх називають на ім'я, вони відчувають свою значущість та індивідуальність. Крім цього, знати, як звуть колег, - необхідна умова ефективності подальшої роботи в підгрупах, створення позитивно-конструктивної атмосфери взаємодії. Знайомство дорослих учнів може виникати без спеціального спонукання, але вмілому тренеру варто знати і спеціальні вправи, які допоможуть прискорити цей процес. Існує безліч шляхів запам'ятати імена колег. Деякі зі способів відносно прості, деякі перетворюють цей процес у цікаву та веселу гру.
Перекличка.	Дайте учасникам завдання запам'ятати якомога більше імен - як безпосередньо знайомлячись один з одним, так і просто читаючи таблички з іменами. Через кілька хвилин зробіть перерву і попросіть учасників закрити або сховати таблички, списки імен і тому подібне. Потім попросіть кожного з учасників назвати імена інших. Якщо потрібно, повторіть це завдання кілька разів. За десять хвилин учасники можуть вивчити щонайменше двадцять імен.
Вервечка імен.	Дайте групі завдання по черзі сказати своє ім'я та імена тих, хто вже представився. Наприклад, відрекомендовується перша особа, називаючи тільки своє ім'я. Наступна ж особа має називати і своє ім'я, й ім'я попередньої особи. Так на вервечку нанизуються все більше імен, їх доведеться запам'ятовувати більше; водночас окремі імена будуть повторені декілька разів. Ви можете зробити іменний ланцюг альтернативним, пропонуючи кожному додати до свого імені якийсь прикметник, який починається з тієї ж літери, що і його/її ім'я, - «Лагідна Людмила» або «Обережна Оксана». Альтернативні прикметники допомагають іншим запам'ятати імена учасників і часто додають гумору до цього заняття. Інші варіанти: Запропонуйте учасникам назвати своє ім'я, водночас виконуючи якусь фізичну дію, рух, жест, що також допомагає запам'ятовувати імена. Часто учасники тренінгів приїжджають з різних місць. Запропонуйте учасникам жартома назвати своє ім'я та тварину, на якій вони «прибули» на тренінг. Наприклад: «Мене звати Наталя, і я приїхала з Одеси на носорогові». Попросіть учасників не повторювати назви тварин, а також допомагати один одному, якщо виникають труднощі. Цей спосіб дозволить представити географію учасників і перетворити формальне знайомство на цікаву та веселу діяльність.
Алфавітний порядок.	Запропонуйте учасникам розташуватися в алфавітному порядку, за першими літерами своїх імен. Так учасники дізнаються, як звати інших членів групи. Або ж, після того як учасники традиційно представилися, застосовуйте «невербальний іменний порядок» - попросіть учасників вишикуватися за алфавітним порядком своїх імен, не розмовляючи один з одним.
Гра в лото (бінго).	Попросіть учасників пройтися по кімнаті й познайомитися. Коли вони обміняються іменами, вони повинні записати всі імена на чистій картці бінго-лото (ці картки слід підготувати завчасно). Поділіть картки на 33 квадрати, якщо у групі менше десяти учасників, 44 - якщо у групі шістнадцять або менше осіб, і 55 - якщо двадцять п'ять або менше. Після зустрічі з усіма учасниками попросіть їх позначити нулем кожний квадрат, що лишився порожнім. Потім покладіть до кошика копії карток з іменами всіх учасників. Кошик передається по колу від одного учасника до наступного, при цьому кожен витягує якесь ім'я. Усі учасники закреслюють на своїх картках те поле, що містить витягнуте ім'я. Щоразу як хтось із гравців отримує бінго (повністю закреслені по горизонталі, вертикалі або діагоналі лінії), він/вона вигукує «Бінго!». Зазвичай кожен одержує бінго кілька разів.
Мішанина з іменних табличок.	Дайте кожному учаснику іменну табличку когось іншого з групи та попросіть знайти її власника. Запропонуйте учасникам увесь час пересуватися, доки кожна особа не отримає своєї таблички.
Алфавітні підписи.	На окремих аркушах паперу намалюйте літери абетки. Розвісьте ці аркуші на стінах кімнати. Учасники мають розписатися на тих аркушах, що містять першу літеру їхніх імен, і знати інших учасників з тими ж ініціалами. Потім запропонуйте учасникам переглянути інші аркуші та спробувати ототожнити якнайбільше імен та осіб.
Чи знаєте ви своїх сусідів?	Станьте в коло і поставте одного з учасників посередині. Попросіть цю особу вказати на когось у колі й запитати «Чи знаєте ви своїх сусідів?». Якщо особа з кола одразу зможе правильно назвати імена людей, які стоять праворуч і ліворуч від неї, він або вона залишаються на своєму місці, а учасник, який стоїть у середині, викликає когось іншого. Коли якийсь учасник не впорається з цим завданням, він або вона замінює людину, яка стоїть у середині кола. Поки гра триває, позиції учасників часто змінюються.
Персоналізовані іменні таблички.	Забезпечте необхідні умови, щоб кожний з учасників зміг індивідуалізувати свою табличку, використовуючи щось із наведеного нижче: ·         цікава каліграфія; ·         особистий фірмовий знак; ·         знак Зодіаку; ·         предмет або тварина, що символізує певну особисту рису; ·         герб; ·         колаж із журнальних вирізок, що містять улюблені вирази або предмети.
«Кидання» іменами.	Нехай члени групи стануть у коло і хтось один візьме якийсь предмет, що легко кидати й ловити, наприклад, м'яч або заповнений чимось мішечок. Учасник, який тримає м'ячик, говорить своє ім'я та кидає його іншому члену групи. Той ловить, називає своє ім'я та кидає м'ячик третьому. Продовжуйте кидання, доки всі учасники не назвуть себе. Коли останній з учасників назве своє ім'я, попросіть його/її назвати ім'я іншого члена групи та кинути йому м'ячик. Той, хто його зловить, повторює ім'я учасника, який йому/їй кинув м'ячик, і називає ім'я ще когось, кому й кидає м'ячик знову.
Що в імені?	Учасники повинні назвати себе, а потім поговорити на одну з наведених нижче тем: що мені подобається або не подобається в моєму імені; на честь кого мене назвали; прізвисько, яке мені подобається чи не подобається; походження мого імені. Після таких обговорень дайте учасникам завдання записати імена всіх членів групи.
Виявлення очікувань учасників.	Дорослі, як і діти, не «табула раса» у процесі навчання. Вони привносять у нього свій досвід, мають свої очікування стосовно змісту навчання, його процесу, організаційних аспектів, досягнутих результатів. Виявлення очікувань учасників може значно підвищити ефективність тренінгу. Важливо пам'ятати, що тренер, розробляючи програму, цілі та завдання тренінгу, не завжди може і не завжди повинен змінювати зміст тренінгу відповідно до очікувань учасників. У будь-якому разі там, де це зробити важко або неможливо, про це слід повідомити учасників, аргументовано пояснюючи таку позицію. Тоді, коли внесення змін можливе та доцільне, тренер зупиняється на питанні про те, що саме з очікувань учасників буде врахованим.
Опитування.	Пропонуємо вам ряд запитань, які допоможуть з'ясувати потреби, очікування й турботи учасників. Ви можете одержати відповіді під час відкритого обговорення, невимушеної бесіди, скориставшись анкетами, влаштувавши відкриту полеміку, голосування, «круглий стіл», ігри тощо. Орієнтовний перелік цих запитань допоможе вам самостійно побудувати бесіду або підготувати анкету на визначену тему. Чому ви обрали саме цей семінар? Чому ви сюди прийшли? З якими питаннями ви прийшли на семінар (указується назва, тема занять)? Яку консультацію, інформацію отримали або яких навичок ви хочете набути в результаті цих занять? Яку інформацію з визначеної тренерами тематики ви вважаєте зайвою? Які властивості ви хотіли б розвинути у процесі цих занять? Якими є ваші сподівання щодо цих занять? Що вам найбільш цікаво? Чи відповідають цілі занять вашим потребам? Яких знань або навичок, на вашу думку, вам потрібно набути? Чого ви очікуєте від цих занять? Чого ви навчилися на попередніх заняттях із цієї теми?
Використання клейких карток	На початку тренінгу, коли учасники ще не відчувають себе досить комфортно, щоби відкрито висловлювати свої очікування, можна запропонувати їм зробити це індивідуально, використовуючи маленькі клейкі картки. Ці картки вони пізніше можуть приклеїти на великому аркуші паперу під назвою «Наші очікування». Під час перерви тренер може ознайомитися і класифікувати очікування. Їх також можна використати наприкінці тренінгу, щоби переглянути очікування, які здійснилися, а які - ні.
Побоювання групи.	Учасники часто мають певні побоювання щодо теми тренінгу, в якому вони беруть участь уперше, особливо тоді, коли йдеться про інтерактивний тренінг. Цей метод допоможе учасникам висловити свої побоювання та обговорити їх. Основні кроки: 1. Скажіть учасникам, що ви відчуваєте, що в них є певні побоювання стосовно теми тренінгу. Такими побоюваннями можуть бути: ·         важка тема або тема, яка потребує багато часу на ознайомлення; ·         вільна та безпечна участь; ·         поведінка учасників у малих групах; ·         компетентність тренера; ·         якість роздаткового матеріалу; ·         часові рамки тренінгу. 2. Запишіть ці побоювання на великому аркуші паперу. Отримайте інші ідеї від групи. 3. Виберіть будь-який спосіб голосування, який дасть змогу визначити 3-4 пріоритети. 4. Організуйте з учасників 3-4 підгрупи. Запропонуйте кожній з підгруп попрацювати над одним із тверджень. Попросіть їх бути конкретними. 5. Попросіть кожну з підгруп підбити підсумки свого обговорення та представити свої результати всій групі. Попросіть висловити свої думки.
Пам'ять про особистість.	Попросіть учасників знайти три предмети в гаманці, кишені або сумці, які вони звикли там мати. Продемонструйте їх групі, розповідаючи, чому вони вибрали саме ці предмети та як вони відображають їхні риси характеру та інтереси.
Взаємне представлення	Попросіть учасників знайти партнера (бажано людину, з якою вони не знайомі). Нехай вони проведуть інтерв'ю один з одним тривалістю п'ять хвилин. Нехай кожен з них представить свого партнера групі та розповість про три цікаві особливості, які він дізнався про цю людину.
Плакати з власними іменами.	Продовжуйте дотримуватися інструкцій, даних у попередній вправі, візьміть потрібні матеріали (картон, скріпки, маркери, кольорові олівці тощо). Кожен учасник розмальовує для партнера, якого він вибрав, плакат, що певним чином відображає його особистість, а потім представляє свого партнера. Плакат залишають на видному місці для запам'ятовування.
Драже.	Пустіть по колу тарілку з драже (M&M's, «морські камінці» тощо) та запропонуйте учасникам узяти стільки цукерок, скільки вони забажають. Але з'їсти їх можна не відразу. Як тільки учасник візьме якусь кількість цукерок, він повинен буде представитися групі та розповісти про себе стільки фактів, скільки цукерок він узяв.
Цікаве ім'я.	Запропонуйте кожному учаснику розповісти щось цікаве, смішне або дивне про його ім'я. Це допоможе іншим учасникам легше запам'ятати його. Якщо ваша група велика, розділіть її на менші групи, по 5-6 учасників.
Представлення без слів.	Розділіть групу на пари учасників. Візьміть за мету цієї вправи представити кожного з учасників його партнеру по команді, але без слів. Вони можуть використовувати малюнки, жести, шаради, сигнали або будь-що, не пов'язане зі словами. Використовуйте натяки (наприклад, указати на обручку як свідчення сімейного стану). Після відведених для кожного трьох хвилин дайте учасникам можливість обговорити словами те, про що вони спілкувалися жестами.
Аналогії.	Поділіть учасників на малі групи та нехай члени групи представлять себе іншим. Дайте великій групі відповідну до теми аналогію для завершення. Наприклад, «Представлення подібне до фонтану тому, що...». Дайте групи 3-4 хвилини для придумування ідей, після цього відберіть три найкращі ідеї та представте їх великій групі.
Вибір хобі.	Дайте кожному учаснику перелік найпоширеніших хобі з 15-20-ти пунктів (наприклад, садівництво, кулінарія, плетіння, читання книжок, теніс). Потім дайте учасникам по 10 хвилин для того, щоб визначити, хто з них має такі хобі, записати їхні імена та організацію, яку вони представляють на листку паперу. Або як альтернативу можна використати особистісні риси замість хобі. Наприклад, людина була єдиною дитиною в сім'ї, грає на музичних інструментах, має більше чотирьох шкідливих звичок, здобула нагороду, має внуків та ін.
Подібності та відмінності.	Працюючи в малих групах, нехай учасники виберуть п'ять речей, які є загально вживаними, та назвуть п'ять різних способів їх використання. Нехай кожна група доповість про результати, указавши найбільш цікаві подібності та відмінності з їхнього списку.
Автобіографія у скриньці.	Кожна особа складає вибрані ними малі предмети у скриньку. Ці предмети мають змальовувати інтереси, хобі, родинні зв'язки, культурне підґрунтя, професійний напрям. До ознайомлення представте всі ці предмети групі. Таку вправу можна провести в підгрупах, і тоді презентацію автобіографій учасників проводить хто-небудь з команди.
Зворотні вступи.	Попросіть учасників знайти партнера (краще когось незнайомого). Кожен має дізнатися щонайменше три речі від іншого. У циклічний спосіб кожний представляє іншого всій групі й розповідає основну інформацію.
Особисті іменні жетони.	Дотримуйтесь правил «зворотних виступів». Забезпечте матеріали для вироблення особистих іменних жетонів (папір, клей, ножиці, стрічку та інші матеріали). Кожна особа робить особистий іменний жетон свого партнера, котрий/котра якимось чином представляє себе. Наприклад, марка для когось, хто збирає марки. Кожна особа представляє свого партнера.
Прядіння мички.	Відріжте довгу нитку або візьміть мотузку. Учасники беруться за її кінець, а потім крок за кроком переміщують пальці вгору або вниз нитки, розповідаючи свої імена і щось про себе, аж поки нитка не закінчиться.
Факти з життя.	Запропонуйте людям написати та подати не дуже відомий факт або щось кумедне, цікаве чи дивовижне про себе, чим вони готові поділитись. Це може бути випадок, подорож або якесь особливе досягнення. Тренер записує їх у робочий лист під назвою «Факти з життя», щоби з цього почати наступне заняття, учасники запам'ятовують людей і події, які з ними відбуваються.
Щоб говорити правду. (Для тих учасників, які були разом упродовж певного часу.)	У циклічний спосіб кожна особа висловлює чотири твердження про себе, з яких три твердження є правдивими, а одне - неправдивим. Учасники вгадують і занотовують те, що вони вважають невірним твердженням. Після того як усі твердження зроблені, учасники порівнюють свої здогадки.
Сьогодні я відчуваю себе схожим...	Попросіть в учасників у вашій аудиторії будь-який предмет, який нагадує їм їхнє самовідчуття в даний момент. Нехай назвуть предмет і скажуть, чому саме вони його обрали. Якби я був футболкою... Попросіть учасників, щоб вони доповнили речення «Якби я був футболкою, я би сказав...».
Пошуки людського скарбу	Для проведення вправи «Пошуки людського скарбу» учасникам дають опис «скарбів», які вони повинні відшукати на початку семінару. Коли пошуки скарбів закінчено, деякі з них можна назвати вголос перед усією групою: це дає можливість тренеру дізнатися про наявні знання та досвід учасників. Скарбів, виражених словами «Знайди когось, хто...», зазвичай дається від дев'яти до дванадцяти. Учасники шукають тих, хто має досвід чи знання з певної теми. Щойно «скарб» знайдено, вони записують ім'я володаря скарбу у відповідну клітинку таблиці. Цей метод - це ще один різновид методу «Бінго». Вибір теми для цього методу корисно робити з урахуванням теми тренінгу. Тривалість: близько 15-ти хвилин. Поради, способи та варіанти застосування: пошуки скарбу можна використовувати для повторення вивченого матеріалу або на початку вивчення нової теми, щоби дізнатися про наявні знання учасників із цієї теми; деякі визначення скарбів можуть стосуватися безпосереднього досвіду людей; особи, які підпишуться в даних секторах таблиць, водночас стають надзвичайно важливим джерелом знань, з ними можна протягом занять проводити інтерв'ю, отримуючи інформацію.

ТЕХНОЛОГІЇ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ

Кожна з описаних у цьому розділі технологій у різних педа­гогічних текстах зустрічається під різними назвами, тому для уніфікації в кожному випадку наведено різні назви технологій, які трапляються в літературі.

Зауважимо також, що, враховуючи відсутність у науковій літературі будь-якої класифікації інтерактивних технологій навчання, ми визначили їх умовну робочу класифікацію за фор­мами навчання (моделями), у яких реалізуються інтерактивні технології. Ми розподіляємо їх на чотири групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

•     Інтерактивні технології кооперативного навчання.

•     Інтерактивні технології колективно-групового навчання.

•     Технології ситуативного моделювання.

•     Технології опрацювання дискусійних питань.

2.1. ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ КООПЕРАТИВНОГО НАВЧАННЯ

Парна і групова робота організовується як на уроках засвоєн­ня, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок. Це може відбуватися одразу ж після викладу вчителем нового мате­ріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціаль­ному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та нави­чок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого уроку.

МАГІЧНІ ДРІБНИЧКИ

Намагайтеся ніколи не застосовувати слово «розподілятись», «розподіляти» дітей на пари, на трійки, на групи тощо. Пам'ятайте, учні ОБ'ЄДНУЮТЬСЯ! З об'єднаних учнів виростають дорослі, здатні об'єднуватися і працювати разом, виростає об'єднана країна, держава або нація.

Усе, що пропонують учні, має бути прийняте й обговорене. Не слід казати їм, що це «правильна чи неправильна відповідь», треба лише допомогти опрацювати інформацію і прийняти власні рішення. Спо­стерігайте, щоб ніхто з учнів не залишався поза обговоренням:

Рішення учнів повинні сприйматися серйозно, якщо ви бажаєте налагодити процес навчання взаємодіїй розвитку навичок критич­ного мислення.

Деякі учні зразу готові активно працювати і в більшій групі, але дійсно ефективною групова робота буде в групі не більше 5-6 осіб. Більші групи потребують інших технологій!

Застосовуючи для записів результатів групової роботи великі листи паперу і маркери, пам'ятайте, що різні кольори є доречними в різних ситуаціях. Особливо це стосується червоного і чорного. Червоний — знак підвищеної уваги. Використовуйте його пере­важно для підкреслювання чи іншого виділення вже написаного ін­шими кольорами. Щодо чорного кольору, то користуйтеся ним тоді, коли ви хотіли б ще більше підсилити увагу до написаного, або тоді, коли те, що ви пишете, є неприємним, небажаним, недобрим і його варто змінити.

v  Технологія особливо ефективна на початкових етапах навчання учнів ро­боті у малих групах. v  Її можна викори­стовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріп­лення, перевірки знань тощо. v  Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партне­ром і лише потім озвучувати свої думки перед класом. v  Вона сприяє роз­витку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію. . Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов по­требують великої затрати часу. Серед них можна назвати такі: •      Обговорити короткий текст, завдання, письмовий документ. •      Узяти інтерв'ю і визначити ставлення партнера до заданого читання, лекції, відео чи іншої навчальної діяльності. •      Зробити критичний аналіз чи редагування письмової робо­ти один одного. •      Сформулювати підсумок уроку чи серії уроків з теми. •      Розробити разом питання до викладача або до інших учнів. •      Проаналізувати разом проблему, вправу чи експеримент . •      Протестувати та оцінити один одного. •      Дати йідповіді на запитання вчителя. Порівняти записи, зроблені в класі.	Робота в парах (Один проти одного, один — вдвох — всі разом, «Думати, працювати в парі\ обмінятися думками») Як організувати роботу 1.          Запропонуйте учням завдання, поставте запитання для невеличкої дискусії чи аналізу гіпотетичної ситуації. Після по­яснення питання або фактів, наведених у завданні, дайте їм 1-2 хвилини для продумування можливих відповідей або рішень індивідуально. 2.          Об'єднайте учнів у пари, визначте, хто з них буде ви­словлюватись першим, і попросіть обговорити свої ідеї один з одним. Краще відразу визначити час на висловлення кожного в парі і спільне обговорення. Це допомагає звикнути до чіткої ор­ганізації роботи в парах. Вони мають досягти згоди (консенсу­су) щодо відповіді або рішення. 3.          По закінченні часу на обговорення кожна пара пред­ставляє результати роботи, обмінюється своїми ідеями та аргу­ментами з усім класом. За потребою це може бути початком дис­кусії або іншої пізнавальної діяльності.
Діяльність учнів у цьому випадку є подібною до роботи в па­рах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговоренню нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення та засвоєння.	Ротаційні (змінювані) трійки Як організувати роботу 1.         Розробіть різноманітні пи­тання, щоб допомогти учням по­чати обговорення нового або роз'ясненого матеріалу. Вико­ристовуйте переважно питання, що потребують неоднозначної відповіді. 2.  Об'єднайте учнів у трійки. Розмістіть трійки так, щоб кожна з них бачила' трійку справа й трійку зліва. Разом усі трійки мають утворити коло. Дайте кожній трійці відкрите питання (однакове для всіх). Кожен у трійці має відповісти на це питання по черзі. 3.          Після короткого обговорення попросіть учасників роз­рахуватися від 0 до 2. Учні з номером 1 переходять до наступної трійки за годинниковою стрілкою, а учні з номером 2 перехо­дять через дві трійки проти годинникової стрілки. Учні з номе­ром 0 залишаються на місці і є постійними членами трійки. Ре­зультатом буде повністю нова трійка. 4.          Ви можете рухати трійками стільки разів, скільки у вас є питань. Так, наприклад, коли проходить три ротації, ко­жен учень зустрічається із шістьма іншими учнями.
Ще один варіант кооперативного навчання, що є похідним від парної роботи, ефективний для розвитку навичок спілку­вання в групі, вмінь переконувати та вести дискусію.	Два — чотири — всі разом Як організувати роботу 1.         Поставте учням запитан­ня для обговорення, дискусії або аналізу гіпотетичної си­туації. Після пояснення пи­тання або фактів, наведених у ситуації, дайте їм 1-2 хвили­ни для продумування можли­вих відповідей або рішень індивідуально. 2.                                                                                   Об'єднайте учнів у пари і попросіть обговорити свої ідеї один з одним. Визначте час на висловлення кожного в парі і спільне обговорення. Попе­редьте, що пари обов'язково мають дійти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення. 3.          Об'єднайте пари в четвірки і попросіть обговорити попе­редньо досягнені рішення щодо поставленої проблеми. Як і в па­рах, прийняття спільного рішення обов'язкове. Залежно від кількості учнів у класі можна об'єднати четвірки в більші групи чи перейти до колективного обговорен­ня проблеми. У другому варіанті використання «Каруселі» кожен учень, який сидить у зовнішньому колі, має листок із конкретним пи­танням (темою) і під час переміщення збирає максимум інфор­мації, аспектів, поглядів із зазначеної проблеми. Наприкінці відбувається заслуховування окремих відповідей, обговорення того, які питання виявилися особливо складними, продуктив­ними чи, навпаки, швидко вичерпалися і чому, як працювали партнери тощо. У цьому випадку застосування методу досяга­ється узагальненням наявних в учнів знань, активізацією їх і перетворенням у загальногрупове надбання. У третьому варіанті застосування «Каруселі» учні зазда­легідь готують запитання або поняття й записують його на ма­леньких аркушах, а на звороті пишуть своє ім'я. Під час роботи партнери ставлять один одному запитання, і у разі правильної відповіді учень одержує від автора запитання цю картку. На­прикінці вправи підраховують кількість зароблених карток і визначається переможець.
v  Роботу в групах варто вико­ристовувати для вирішення складних проблем, що потре­бують колективного розуму. v  Якщо витрачені зусилля й час не гарантують бажаного резуль­тату, краще вибрати парну ро­боту або будь-яку з наведених вище технологій для швидкої взаємодії. v  Використовуйте малі групи тільки в тих випадках, коли завдання вимагає спіль­ної, а не індивідуальної роботи. v	Робота в малих групах Як організувати роботу 1.         Переконайтеся, що учні володіють знаннями та вміннями, необхідними для виконання завдання. Якщо робота виявиться надто складною для більшості учнів — вони не стануть докла­дати зусиль. Об'єднайте учнів у групи. Почніть із груп, що складаються з трьох учнів. П'ять чоловік — це оптимальна верхня межа для проведення обговорення в рамках малої групи. У процесі фор­мування груп остерігайтеся навішування будь-яких «ярликів» на учнів. 2.          Запропонуйте їм пересісти по групах. Переконайтеся в тому, що учні сидять по колу — «пліч-о-пліч, один проти одного».'Усі члени групи повинні добре бачити один одного. 3.          Повідомте (нагадайте) учням про ролі, які вони повинні розподілити між собою і виконувати під час групової роботи. •     Спікер, головуючий (керівник групи): —           зачитує завдання групі; —           організовує порядок виконання; —           пропонує учасникам групи висловитися по черзі; —           заохочує групу до роботи; —           підбиває підсумки роботи; —           визначає доповідача. •     Секретар: —           веде записи результатів роботи групи; —           записи веде коротко й розбірливо; —    як член групи, повинен бути готовий висловити думки групи при підбитті підсумків чи допомогти доповідачу. •     Посередник: —           стежить за часом; —           заохочує групу до роботи. •     Доповідач: —           чітко висловлює думку групи; —           доповідає про результати роботи групи. 5.         Будьте уважні до питань внутрішньогрупового керування. Якщо один з учнів повинен відзвітувати перед класом про робо­ту групи, забезпечте справедливий вибір доповідача. 5.  Дайте кожній групі конкретне завдання й інструкцію (правила) щодо організації групової роботи. Намагайтеся зро­бити свої інструкції максимально чіткими. Малоймовірно, що група зможе сприйняти більш як одну чи дві, навіть дуже чіткі, інструкції за один разСтежте за часом. Дайте групам досить часу на виконання завдання. Подумайте, чим зайняти групи, які справляться із завданням раніше за інших. Подумайте про те, як ваш метод заохочення (оцінки) впли­ває на застосування методу роботи в малих групах. Забезпечте нагороди за групові зусилля9. Будьте готові до підвищеного шуму, характерного для методу спільного навчання. 10.  Під час роботи груп обійдіть їх, запропонувавши допомо­гу. Зупинившись біля визначеної групи, не відволікайте увагу на себе. Подумайте про свою роль у подібній ситуації. 11.  Запропонуйте групам подати результати роботи. 12.   Запитайте учнів, чи була проведена робота корисною і чого вони навчилися. Використайте їхні ідеї наступного разу. 13.  Прокоментуйте роботу груп з точки зору її навчальних результатів та питань організації процедури групової діяльності.
Приблизно таким чином ви маєте організовувати роботу в групах доти, доки вона стане звичною для учнів. Важливими моментами групової роботи є опрацювання змі­сту і подання групами результатів колективної діяльності. За­лежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти орга­нізації роботи груп.	1. «Діалог». Суть його полягає в спільному пошуку групами узгодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінце­вому тексті, переліку ознак, схемі тощо. Діалог виключає про­тистояння, критику позиції тієї чи тієї групи. Всю увагу зосере­джено на сильних моментах у позиції інших. Клас об'єднується у 5-6 робочих груп і групу експертів з сильних учнів. Робочі групи отримують 5-10 хвилин для вико­нання завдання. Група експертів складає свій варіант виконан­ня завдання, стежить за роботою груп і контролює час. По за­вершенні роботи представники від кожної робочої групи на дошці або на аркушах паперу роблять підсумковий запис. По­тім, по черзі, надається слово одному доповідачеві від кожної групи. Експерти фіксують спільні погляди, а на завершення пропонують узагальнену відповідь на завдання. Групи обгово­рюють і доповнюють її. До зошитів занотовується кінцевий варіант.
Дуже схожий за метою та початковою фа­зою на попередній варіант групової роботи.	1.         «Синтез думок». Але після об'єднання в групи і виконання завдання учні не роблять запи­сів на дошці, а передають свій варіант іншим групам, які допов­нюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не пого­джуються. Опрацьовані таким чином аркуші передаються експертам, які знову ж таки зіставляють написане з власним ва­ріантом, роблять загальний звіт, котрий обговорює весь клас
Має таку саму мету та об'єднання в гру­пи, що й діалог.	2.         «Спільний проект». Але завдання, які отримують групи, різного змі­сту та висвітлюють проблему з різних боків. По завершенні роботи кожна група звітує і записує на дошці певні положення. В резуль­таті з відповідей представників груп складається спільний про­ект, який рецензується та доповнюється групою експертів.
Різновидом, прикладом роботи в ма­лих групах є командний пошук інформації (зазвичай тієї, що доповнює раніше прочитану вчителем лекцію або матеріал по­переднього уроку, домашнє завдання), а потім відповіді на за­питання. Використовується для того, щоб оживити сухий, іноді нецікавий матеріал.	3.         «Пошук інформації». Для груп розробляються запитання, відповіді на які можна знайти в різних джерелах інформації. До них можуть належати: •     роздатковий матеріал; •     документи; •     підручники; •     довідкові видання; •     доступна інформація на комп'ютері; •     артефакти (пам'ятки матеріальної культури); •     прилади. Учні об'єднуються в групи. Кожна група отримує запитання по темі уроку. Визначається час на пошук та аналіз інформації. На­прикінці уроку заслуховуються повідомлення від кожної групи, які потім повторюються і, можливо, розширюються всім класом.
Метою «Кола ідей» є вирішення гострих суперечливих питань, створення списку ідей та залучення всіх учнів до обговорення поставле­ного питання. Технологія засто­совується, коли всі групи мають виконувати одне і те саме зав­дання, яке складається з декіль­кох питань (позицій), які групи представляють по черзі.	5.         «Коло ідей» (Раунд робін, кругова система). Коли малі групи завершують виконувати завдання і готові по­дати інформацію, кожна з них по черзі озвучує лише один ас­пект проблеми, що обговорюва лась. Продовжуючи по колу, вчитель запитує всі групи по черзі, поки не вичерпаються ідеї. Це дасть можливість кожній групі розповісти про результати своєї роботи, уникаючи ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію. Як варіант можуть подаватись по колу результати не тільки групової, а й індивідуальної роботи. Цей метод є ефективним для вирішення проблемних питань. Для створення списку ду­мок, точок зору можна попросити кожного учня по черзі запро­понувати одну ідею усно або написати свою думку чи ідею на картці-індексі без імені. Вчитель збирає всі картки і складає список зазначених у них ідей на дошці або починає дискусію, користуючись інформацією з карток.
Ще один варіант коопера­тивного навчання, що є формою діяльності учнів у малих гру­пах, ефективний для розвитку навичок спілкування в малій групі, вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запро­понований тільки за умови, що учні вже мають добрі навички групової роботи. Як організувати роботу	Акваріум Учитель об'єднує учнів у групи по 4-6 осіб і пропонує їм оз­найомитися із завданням. Одна з груп сідає в центр класу (або на початку середнього ряду в класі, де стоять парти). Це необхідно для того, щоб від­окремити діючу групу від слухачів певною відстанню. Ця група отримує завдання для проведення групової диску­сії, сформульоване приблизно так: —         прочитайте завдання вголос; —         обговоріть його в групі; —              за 3-5 хвилин дійдіть спільного рішення або підсумуйте дискусію. Поки діюча група займає місце в центрі, вчитель знайомить решту класу з завданням і нагадує правила дискусії у малих групах. Групі пропонується вголос протягом 3-5 хвилин обго­ворити можливі варіанти розв'язання проблемної ситуації. Учні, що знаходяться у зовнішньому колі, слухають, не втру­чаючись у хід обговорення. По закінченні відведеного для дискусії часу група повертає­ться на свої місця, а вчитель ставить до класу такі запитання: —         Чи погоджуєтесь ви з думкою групи? —         Чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною? —         Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим? На таку бесіду відводиться не більше 2-3 хв. Після цього місце в «Акваріумі» займає інша група й обговорює наступну ситуацію. Наприкінці вчитель повинен обговорити з учнями хід гру­пової роботи, прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії у малих групах і звернути увагу на необхідність та на­прями подальшого вдосконалення таких навичок. У межах «акваріуму» можна підбити підсумки уроку або за браком часу обмежитись обговоренням роботи кожної групи.

2.2. ТЕХНОЛОГІЇ КОЛЕКТИВНО-ГРУПОВОГО НАВЧАННЯ

До цієї групи ми помістили інтерактивні технологи, що пе­редбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу.

МАГІЧНІ ДРІБНИЧКИ

Ключем до ефективності обговорення великою групою є те, як учитель ставить запитання. Уникайте закритих запитань, тоб­то таких, на які можна відповісти коротко («так» або «ні»). Вживайте відкриті запитання, які починаються з «як», «чому», «який». Заохочуйте всіх учасників до висловлення своїх ідей.

Те, як учитель реагує на запитання та коментарі, є вирішаль­ним у створенні навчальної атмосфери. Демонструйте увагу до всіх, дякуючи кожному учневі за запитання та висловлювання. Це стимулюватиме присутніх продовжувати ділитися цінною ін­формацією, яку в іншому випадку вони відкинули б як нудну, нети­пову, недоцільну та зайву.

Не дозволяйте будь-кому домінувати над групою під час диску­сії Обмежити це можна, сказавши: «А тепер послухаймо, що ска­же хтось інший або інша, або «я хотіла (хотів) би, щоб усі мали можливість сказати своє слово». _ч

Не слід забувати, що велика кількість загальнокласних обгово­рень втомлює. Зловживання цією методикою призводить до вто­ми і нудьгування.

Обговорення проблеми в загальному колі Це загальновідома технологія, яка застосовується, як прави­ло, в комбінації з іншими. Її метою є прояснення певних поло­жень, привертання уваги учнів до складних або проблемних питань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяль­ності, актуалізація опорних знань тощо. Вчитель має заохочу­вати всіх до рівної участі та дискусії.	Як організувати роботу Бажано розташувати стільці або парти по колу. Весь клас об­говорює ідеї чи події, що стосуються якоїсь певної теми. Обгово­рення будується навколо запланованої або імпровізованої теми, яку слід визначати зрозуміло, для всіх присутніх до початку об­говорення. Учні висловлюються за бажанням. Обговорення триває доти, доки є бажаючі висловитись. Вчитель бере слово (якщо вважає за потрібне) наприкінці обговорення. Він може висловити свою думку.
Мікрофон Різновидом загальногру- пового обговорення є технологія «Мікрофон», яка надає можли­вість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.	Як організувати роботу 1.  Поставте запитання класу. 2.         Запропонуйте класу якийсь предмет (ручку, олівець тощо), який виконуватиме роль уявно­го мікрофона. Учні передавати­муть його один одному, по черзі беручи слово. 3.          Надавайте слово тільки тому, хто отримує «уявний» мікрофон. 4.          Запропонуйте учням говорити лаконічно й швидко (не більше ніж 0,5-1 хвилину). 5.         Не коментуйте і не оцінюйте подані відповіді.
Незакінчені речення Цей прийом часто поєднується з «Мікрофоном» і дає можли-. вість грунтовніше працювати над формою висловлення власний ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.	Як організувати роботу Визначивши тему, з якої учні будуть висловлюватись в колі ідей або використовуючи уявний мікрофон, учитель формулює незакінчене реченця і пропонує учням висловлюючись закінчу­вати його. Кожний наступний учасник обговорення повинен по­чинати свій виступ із запропонованої формули. Учні працюють з відкритими реченнями, наприклад: «На сьогоднішньому уро­ці для мене найбільш важливим відкриттям було...» або «Ця ін­формація дозволяє нам зробити висновок, що...» або «Це рішен­ня було прийнято тому, що...» тощо
Мозковий штурм Відома інтерактивна техно­логія колективного обговорен­ня, що широко використовуєть­ся для вироблення кількох вирішень конкретної проблеми. Мозковий штурм спонукає уч­нів проявляти уяву та твор­чість, дає можливість їм вільно .висловлювати свої думки. Мета «мозкового штурму» чи «мозкової атаки» в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу. Спонукайте всіх учнів розвивати або змінювати ідеї ін­ших. Об'єднання або зміна висунутих раніше ідей часто веде до висунення нових, що перевершують первинні.	Як організувати роботу Після презентації проблеми та чіткого формулювання про­блемного питання (його краще записати на дошці) запропонуй­те всім висловити ідеї, коментарі, навести фрази чи слова, пов'язані з цією проблемою. Запишіть усі пропозиції на дошці чи на великому аркуші па­перу в порядку їх виголошення без зауважень, коментарів чи запитань. Зверніть увагу на такі моменти. 1.          Під час «висування ідей» не пропускайте жодної. Якщо ви будете судити про ідеї й оцінювати їх під час вислов­лювання, учні зосередять більше уваги на відстоюванні своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові і більш досконалі. 2.          Необхідно заохочувати всіх до висування якомога біль­шої кількості ідей. Варто підтримувати й фіксувати навіть фан­тастичні ідеї. (Якщо під час мозкового штурму не вдасться одер­жати багато ідей, це може пояснюватися тим, що учасники піддають свої ідеї цензурі — двічі подумають, перед тим як висловлять). 3.          Кількість ідей заохочується. В остаточному підсумку кількість породжує якість. В умовах висування великої кілько­сті ідей учасники штурму мають можливість пофантазувати. 4.         У класі можна повісити такий плакат: A.   Кажіть усе, що спаде на думку. Б. Не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших. B.  Можна повторювати ідеї, запропоновані будь-ким іншим. Г. Розширення запропонованої ідеї заохочується. 5.         На закінчення обговоріть й оцініть запропоновані ідеї. Варіант «мозкового штурму» — «мережа» чи «кульки». Тут пускове слово (питання) пишеться в «кульці» в центрі сторінки. Коли обговорюються споріднені проблеми, вони записуються на папері із зазначенням зв'язку. Водночас «мозковий штурм» «вільного» типу дає можливість за дуже короткий період (три-п'ять хвилин) записати ідеї, що виникли. Обидва варіанти мають на меті заохочувати вільне вислов­лювання ідей.
Навчаючи — учусь, («Кожен учить кожного<гБроунівський рух*) Метод «Навчаючи — учусь» використовується при вивченні блоку інформації або при уза­гальненні та повторенні вивчено­го. Він дає можливість учням узяти участь у передачі своїх знань однокласникам. Викори­стання цього методу дає загальну картину понять і фактів, що їх необхідно вивчити на уроці, а та­кож викликає певні запитання та підвищує інтерес до навчання.	Як організувати роботу •       Підготуйте картки з фактами, що стосуються теми уроку, по одній на кожного учня. •       Роздайте по одній картці кожному. •       Протягом кількох хвилин учні читають інформацію на карт­ці. Перевірте, чи розуміють вони прочитане. •     Запропонуйте їм ходити по класу і знайомити зі своєю інфор- , мацією інших однокласників. Учень може одночасно говорити тільки з однією особою. Зав­дання полягає в тому, щоб поділитися своїм фактом і самому отримати ігіформацію від іншого учня. Протягом відведено- го часу треба забезпечити спілкування кожного учня з мак­симальною кількістю інших для отримання якомога повної інформації. • Після того як учні завершать цю вправу, запропонуйте їм розповісти, відтворити отриману інформацію. Проаналізуй­те та узагальніть отримані ними знання. Відповіді можуть записуватись на дошці.
Ажурна пилка («Мозаїка», «Джиг-со») Технологія використовуєть­ся для створення на уроці ситуа­ції, яка дає змогу учням працю­вати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Ефективна і може замінити лек­ції у тих випадках, коли почат­кова інформація повинна бути донесена до учнів перед прове­денням основного (базисного) уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи. Домашні групи	Як організувати роботу 1.          Щоб підготувати учнів до уроку з великим обсягом ін­формації, підберіть матеріал, необхідний для уроку, і підготуй­те індивідуальний інформаційний пакет для кожного учня (ма­теріали підручника, додаткові матеріали — вирізки з газет, статті тощо). 2.          Підготуйте таблички з кольоровими позначками, щоб учні змогли визначити завдання для їхньої групи. Кожен учень входитиме у дві групи — «домашню» й «експертну». Спочатку об'єднайте учнів у «домашні» групи (1, 2, 3), а потім створіть «експертні» групи, використовуючи кольорові позначки, що їх учитель попередньо роздає учням. У кожній домашній групі всі її учасники повинні мати позначки різних кольорів, а у кожній експертній — однакові. 3.          Розпишіть учнів по «домашніх» групах від 3 до 5 чоло­вік, залежно від кількості учнів. Кожен учень має бути поінфор­мований, хто входить до його «домашньої» групи, тому що її чле­ни будуть збиратися пізніше. Дайте домашнім групам порцію інформації для засвоєння, кожній групі — свою. Завдання домаш­ніх груп — опрацювати надану інформацію та опанувати нею на рівні, достатньому для обміну цією інформацією з іншими. 4.          Після завершення роботи домашніх груп запропонуйте учням розійтись по своїх «кольорових» групах, де вони стануть експертами з окремої теми (своєї частини інформації). На­приклад, зберіть усіх «червоних» біля дошки, а всіх «синіх» — у холі. В кожній групі має бути представник із кожної «домаш­ньої» групи. 5.          Кожна експертна група повинна вислухати всіх пред­ставників" домашніх груп і проаналізувати матеріал в цілому, провести його експертну оцінку за визначений час (для цього може знадобитися цілий урок, якщо матеріали складні або ве­ликі зіа обсягом). 6.          Після завершення роботи запропонуйте учням поверну­тися «додому». Кожен учень має поділитися інформацією, от­риманою в експертній групі з членами своєї «домашньої» гру­пи. Наприклад, всі учні під номером 1 повинні зустрітися перед класом. У «домашніх» групах має бути по одній особі з експерт­них груп. Учні мають намагатися донести інформацію якісно і в повному обсязі членам своєї домашньої групи за визначений учителем час. Завданням домашніх груп у цьому випадку вже є остаточне узагальнення та корекція всієї інформації.
Аналіз ситуації (Саве-метод) При вивченні гуманітарних дисциплін зміст деяких понять учні засвоюють, аналізуючи певні ситуації, випадки з жит­тя: правові, історичні, моральні тощо, у яких стикаються інте­реси людей, життєві погляди, позиції. Такі ситуації можуть аналізуватись учнями індивіду­ально, в парах, в групах або під­даватись аналізу в загальному колі. Такий аналіз потребує пев­ного підходу, алгоритму. Техно­логія вчить учнів ставити запи­тання, відрізняти факти від думок, виявляти важливі та другорядні обставини, аналізувати та приймати рішення. Ситуації, випадки слугують для учнів конкретними прикла­дами для ідей та узагальнень, забезпечують основу для високо­го рівня абстрагування та мислення, демонструють людські по­чуття та емоції, зацікавлюють учнів та захоплюють їхню уяву, допомагають пов'язати навчання з досвідом реального життя, дають шанс реального застосування знань. Підготуйте заздалегідь проблемну ситуацію, випадок, диле­му, яку будете опрацьовувати з учнями. В ньому обов'язково мають бути дві конфліктуючі сторони, позиції, інтереси яких суперечать одна одній. Зверніть увагу, що ситуація повинна бути подана таким чином, щоб дотримувався баланс інтересів сторін (тобто кожна з них мала підстави для захисту своєї позиції). Дилема ставить людину перед важким вибором, який вини­кає завдяки конфлікту цінностей. Думаючи над дилемами, учні можуть краще зрозуміти істо­ричний контекст, сьогоднішню соціальну і політичну ситуації, а також свої внутрішні цінності. Також вони вчаться займати позицію, наводити обґрунтовані аргументи на захист своєї по­зиції і розуміти логіку й обґрунтування позицій інших. Дилеми призначені для ускладнення процесу мислення без висловлен­ня крайніх думок і з поважним ставленням до точки зору інших.  МАГІЧНІ ДРІБНИЧКИ Використовуйте такі критерії для оцінки і критики розробле­них вами історичних /правових, моральних дилем. /. Чи подана розповідь коротко, просто, без зайвих деталей? 21 Чи зрозумілі всі факти? Чи досить початкових знань, щоб уч­ням був зрозумілий контекст дилеми? 3.         Чи стосуються факти з дилеми життя учнів (чи відповіда­ють темі уроку)? 4.          Чи існує герой або кілька центральних персонажів, навколо яких побудована дилема? 5.          Чи має герой дилеми чітко сформульовані два варіанти вибору? 6.         Чи достатньо даних та іншої інформації для підтримки цих варіантів вибору? 7.         Чи стосується дилема визначених основних проблем моралі (права) іст орії? 8.         Чи закінчується розповідь питанням про те, що повинен роби­ти центральний герой? 9.         Чи будуть розбіжності в оцінці щодо вибору, що ставиться дилемою, серед ваших учнів?	Наступні кроки можуть бути корисними для моделювання дилеми із сучасної події чи на історичному (літературному, пра­вовому) сюжеті. 2.         Якої загальної теми стосуватиметься дилема (наприк­лад, списування чи заздрість, обдурювання). 3.          Хто є центральною постаттю і який вибір повинен зро­бити герой у цій дилемі (наприклад, чи може студент, що бажає поступити в університет, списувати на іспиті; чи чесний законо­давець, що підтримує соціальні програми саме тепер, коли стоїть проблема перевиборів на другий термін; чи може людина не сплачувати податки на підставі, що держава не забезпечує їй належний рівень життя, тощо). 4.          Якою первісною інформацією повинен володіти учень, щоб мати відповідну можливість зрозуміти контекст, у якому наш герой стоїть перед дилемою (наприклад, інформація про важкі вступні іспити, результати попередніх голосувань у Вер­ховній Раді з соціальних програм тощо). 5.         Дайте ім'я герою дилеми і припишіть йому характерні риси «живої» людини, які б допомогали іншим краще зрозумі­ти його суть і те, що ним рухає. 6.          Необхідно подати факти (аргументи) і думки, які б від­стоювали дві позиції: 6. Напишіть історію, що і буде дилемою. Почніть зі сцени з вашим героєм і додайте контекст, у якому він повинен зробити вибір. Потім подайте саму дилему і приведіть 2-3 найбільш пе­реконливих аргументи з кожної сторони (щодо вибору, перед яким стоїть герой дилеми). Це може бути фраза «з однієї сторо­ни..., але з іншої...». Закінчте ситуацію формулюванням вибо­ру, поставивши запитання, що вимагає відповіді «так» чи «ні». Чи повинен герой дилеми робити так чи по-іншому? Інакше ка­жучи, у вдалій, зрозумілій дилемі повинні бути присутні чотири елементи: загальний контекст дилеми, знайомство з ви­бором, що дає дилема, наведення однаково сильних аргументів «за» і «проти» і пропозиція зробити чіткий вибір наприкінці. Як організувати роботу 1.          Запропонуйте учням прочитати підготовлену життєву або гіпотетичну спірну ситуацію. 2.          Проаналізуйте її з учнями, користуючись такими запитаннями: •       Якими є факти: Що відбулося? Де і коли? Хто є учасниками ситуації? Що ми про них знаємо? Які факти є важливими? Які другорядними? Що в описі є фактами, а що думками, оцінками тощо? •       У чому проблема ситуації: У чому полягає конфлікт? Яке питання нам треба вирішити, розв'язуючи ситуацію? У чому інтереси кожної зі сторін? Чому вони суперечливі? •       Якими можуть бути аргументи: Які аргументи можуть бути наведені на захист позиції кожної зі сторін? На які до­кументи, інформацію ми можемо спиратися, захищаючи ту чи іншу позицію? •       У чому полягає рішення: Яким буде розв'язок ситуації? Чому саме таким? На що ми спираємось, обираючи таке рішення? Якими можуть бути наслідки такого рішення? Чи існують інші шляхи розв'язання?
Вирішення проблем Метою застосування такої технології є навчити учнів само­стійно вирішувати проблеми та приймати колективне рішення. Етапи вирішення проблеми: •       З'ясуйте суть проблеми. •       З'ясуйте важливість проблеми. •       Обміркуйте всі можливі варіанти вирішення. •       Проаналізуйте можливі наслідки кожного варіанта. •       Виберіть можливий варіант вирішення, який здається вам оптимальним. Якщо перший варіант рішення виявився неефективним, спробуйте інший і розпочніть все спочатку	Як організувати роботу 1.          Приготуйте для учнів проблемне завдання, проблемну ситуацію. 2.          Ознайомте їх із ситуацією та визначте суть проблеми. 3.          Запитайте в учнів, чи розуміють вони суть проблеми. Попросіть їх описати її. 4.          Об'єднайте учнів у групи, у яких вони могли б обговори­ти проблему, перш ніж перейти до пошуків шляхів її вирішення. 5.          Запитайте в учнів: чи справді вони хочуть розв'язувати цю проблему? Чи є проблема важливою, чи необхідно роз­в'язати її? Запитайте, чи зацікавлені сторони конфлікту в його розв'язанні. 6.          Скориставшись технологією «мозкового штурму», дай­те їм можливість визначити якнайбільше шляхів вирішення проблеми або можливих варіантів. На цьому етапі жодне рішен­ня або варіант не відкидаються і не коментуються. Необхідно генерувати велику кількість ідей. 7.         Разом з учнями проаналізуйте, поясніть та об'єднайте ідеї. 8.          Обговоріть можливі позитивні та негативні наслідки кожної ідеї. 9.          Виберіть найкращий варіант і дійдіть згоди щодо його використання для вирішення проблеми (можна шляхом голосування). 10.          Виберіть другий і третій варіанти як резервні на випадок, якщо перше рішення виявиться неефективним. Досягніть зго­ди щодо випробування варіантів.
Дерево рішень Як варіант технології вирі­шення проблем можна викори­стати «дерево рішень», яке до­помагає дітям проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень. Кожна група пропонує своє рішення. Проведіть обгово­рення. Можна провести голосування всього класу для вибору одного з варіантів.	Як організувати роботу 11.       Виберіть проблему, ди­лему, що не має однозначного рішення. Вона може бути ви­кладена у формі історії, судової справи, ситуації з життя, епізоду літературного твору. 12.       Запропонуйте учням необхідну для розв'язання про­блеми інформацію для домашнього читання. 13.       Підготуйте на дошці чи роздайте кожному учневі зра­зок «дерева рішень». 14.       Сформулюйте проблему для вирішення, визначте суть проблеми і запишіть на дошці, заповнюючи схему. 15.       Дайте необхідну додаткову інформацію щодо проблеми (чи час для її пошуку, перегляду, якщо це було домашнє завдання). 16.       Запитайте в учнів, чи дійсно хочуть розв'язати про­блему люди, яких вона стосується? Якщо проблема важлива й актуальна, процес може продовжуватись. Попросіть пояснити, чому сторони прагнуть до розв'язання проблеми. 17.       Шляхи й варіанти вирішення проблеми можна визна­чити проведенням мозкового штурму. На цьому етапі жоден із варіантів не може бути неправильним. Важливо набрати якомо­га більше ідей. 18.       Обговоріть кожен із варіантів рішення. Що позитивно­го чи негативного для кожної зі сторін він містить? Таким чи­ном можна відхилити частину ідей і залишити 3-4. 19.       Поділіть учнів на малі групи і запропонуйте кожній за­повнити схему. Група повинна шляхом обговорення прийти до одного варіанта рішення. Якщо єдності немає, можна застосу­вати голосування.

2.3. ТЕХНОЛОГІЇ СИТУАТИВНОГО МОДЕЛЮВАННЯ

Модель навчання у грі — це побудова навчального процесу за допомогою включення учня у гру (передусім ігрове моделюван­ня явищ, що вивчаються).

Використання гри в навчальному процесі завжди стикається з протиріччям: навчання є завжди процесом цілеспрямованим, а гра за своєю природою має невизначений результат (інтригу). Тому завдання педагога при застосуванні гри у навчанні поля­гає у підпорядкуванні гри визцаченій дидактичній меті.

Останнім часом в організації самої гри відбувається зміщен­ня акцентів з драматизації (форм, зовнішніх ознак гри) на її внутрішню сутність (моделювання події, явища, виконання певних рол^й). У західній дидактиці поступово відходять від терміна «гра», який асоціюється з розвагами, і вживають по­няття «симуляція, імітація» тощо.

Ігрова модель навчання покликана реалізовувати, крім ос­новної дидактичної мети, ще й комплекс цілей: забезпечення контролю виведення емоцій; надання дитині можливості само­визначення; надихання і допомога розвитку творчої уяви; надан­ня можливості зростання навичок співробітництва в соціально­му аспекті; надання можливості висловлювати свої думки.

Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають р інших умовах, ніж У традиційному навчанні. Уч­ням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльно­сті, яка обмежується лише визначеними правилами гри. Учні самі обирають власну роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв'язання, беручи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі виступає як: інст­руктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), суддя-рефері (коректування і поради з розподілу ролей), тренер (підказки учням для прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).

Як правило, ігрова модель навчання реалізується за чотири етапи: 1) орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу); 2) підготовка до проведення гри (викладення сценарію гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв'язання проблеми); 3) основна частина — проведення гри; 4) обговорення.

Арсенал інтерактивних ігор досить великий, але найбільш поширеними з них є моделюючі. Кожна така гра відбувається за схемою. Учні «вводяться» в ситуацію, на основі якої вони отри­мують ігрове завдання. Для його виконання учні поділяються на групи й обирають відповідні ролі. Починаючи висувати припу­щення щодо розв'язання проблеми (1-й крок), вони стикаються з тим, що їм не вистачає інформації. Тоді отримують її від учителя або вчитель сам корегує діяльність учнів новим блоком інформа­ції. В іграх, побудованих на використанні учнями вже відомого матеріалу, джерелом інформації є судження, висловлені попе­редніми учасниками гри. З отримання нової інформації та її ана­лізу під кутом зору ігрового завдання починається наступний етап гри (2-й крок), далі гра розгортається за невизначеним сце­нарієм, що реалізує кілька етапів взаємодій між учнями, які «грають ролі» (3-й крок). Нарешті після завершення сценарію потрібне серйозне обговорення, рефлексія того, що відбулося, ус­відомлення учнями отриманого досвіду на теоретичному рівні (4-й крок).

Симуляції або імітаційні ігри	Імітаціями (імітаційними іграми) називають процедури з виконанням певних простих ві­домих дій, які відтворюють, імі­тують будь-які явища навко­лишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої про­грами, чітко виконуючи інст­рукцію, наприклад проводячи дослід. Як правило, вчитель на­дає під час імітації чіткі поопе­раційні інструкції. Учні мо- жуть виконувати дії індивідуально або в групах. На закінчення певного виду діяльності всі учні отримують подібний результат, але він може розрізнятись залежно від індивідуальних особли­востей учня, складу групи, використаних ресурсів тощо. Дуже важливою процедурою імітації є обговорення отриманих ре­зультатів діяльності та усвідомлення учнями причинно-наслід- кових зв'язків, які можна простежити, аналізуючи результати імітації у різних її учасників. Імітаційні ігри розвивають уяву та навички критичного мис­лення, сприяють застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми. Як організувати роботу 1.         Виберіть явище, тему для імітації. 2.          Сплануйте все, що необхідно для імітації, продумайте участь у ній усього класу. 3.          Надайте учням достатньо інформації, щоб вони могли впевнено виконувати всі передбачені процедури і, одночасно, вчитися. 4.          Перед імітацією зробіть короткий вступ. 5.          Заздалегідь продумайте запитання для підбиття під­сумків.
Складніші імітаційні ігри інколи називають симуляціями, або ситуативним моделюванням, хоча чіткого розмежування в літературі немає. Розглянемо їх окремо, пам'ятаючи, що інко­ли під назвами технології імітації та симуляції розуміють одне і те саме. Симуляції — це створені вчителем ситуації, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процедури, пов'язані з діяль­ністю суспільних інститутів, які існують у справжньому еконо­мічному, політичному та культурному житті. Це своєрідні ро­льові ігри з використанням чітко визначених (за законом або за традиціями) і відомих ролей та кроків, які повинні здійснити виконавці: судові, парламентські, громадські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо. Готуючи учнів до симуляції, вчитель має не тільки розподі­лити ролі, а й з'ясувати з кожним виконавцем послідовність його дій та висловлювань, наприклад, виходячи з обов'язків судді, голови парламенту тощо. Регламент всієї симуляції буду­ється за чітким сценарієм, який збігається з проведенням такої процедури в реальному житті	Отже, симуляції є «мініатюрною^ версією реальності. Ця технологія наближена до рольової гри, але істотно відрізняєть­ся від неї, бо її метою є не представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування певних явищ і механізмів: проце­дури прийняття рішень в органі місцевого самоврядування, ме­ханізму зростання прибутків підприємства, функціонування вільного ринку тощо. Симуляція дає можливість учням глибо­ко вжитися в проблему, зрозуміти її із середини; Як організувати роботу 1.   Слід пам'ятати, що в симуляції йдеться не про демонст­рування акторських здібностей, а про вміле і в міру можливості безособове відтворення вибраного процесу. 2.   Необхідно пропонувати для проведення ситуативного моделювання теми, що спрощують дійсність. 3.   Виберіть тему для симуляції та основне питання, яке будуть вирішувати учні. 4.   Сплануйте сценарій симуляції, продумайте розподіл ролей, участь у грі всього класу. 5.   Надайте учням достатньо інформації, чіткі інструкції, щоб вони могли переконливо виконувати свої ролі і, одночасно, вчитися. 6.  Перед симуляцією зробіть короткий вступ. Заздалегідь продумайте запитання для підбиття під­сумків
Спрощене судове слухання (суд ргоье) Поширеною технологією імітаційної (симуляційної) гри є спрощені судові слухання. Технологія спрощеного судового слухання (суд ргозе — «власний суд») дає можливість учням розіграти судовий процес з конкретної справи з мінімальною кількістю учасників. Це процес за участю трьох осіб: судді, що буде слухати обидві сто­рони і приймати остаточне рішення, обвинувачуваного й обви­нувача або їхніх представників. Мета: технологія спрощеного суду дає можливість учням от­римати спрощене уявлення про процедуру прийняття судового рішення, взяти участь у вправі, пов'язаній з аналізом, критич­ним мисленням, прийняттям рішень..	Як організувати роботу 1.          Оберіть ситуацію (судову справу, випадок, дилему) для вивчення. Перевірте, чи відповідає вона очікуваним результа­там та темі уроку. 2.         Підготуйте додаткову інформацію (статистику, думки ав­торитетів, закони тощо) або продумайте посилання на неї. Якщо необхідно, інформація може бути подана на дошці, в пап­ках, книжках тощо. 3.         Продумайте самі можливі варіанти розв'язання ситуації. 4.         Підготуйте план проведення судового слухання (його рег­ламент запишіть на дошці). 5.         Проведіть аналіз ситуації за наведеною вище схемою. 6.         Познайомте клас з процедурою слухання. 7.          Поділіть клас на три однакові групи: судді, обвинувачі й обвинувачувані. а) Суддів необхідно проінструктувати про процедуру судо­чинства і дати їм час для підготовки питань, б) Обвинувачам не­обхідно надати час для підготовки до вступної промови і викла­ду аргументів, в) Обвинувачуваним необхідно надати час для підготовки до вступної заяви і захисту. •       Запропонуйте суддям сісти в різних кутках класу. Дайте їм таблички «суддя» або картки з іменами, а) Запропонуйте, щоб до кожного судді приєднався один обвинувачуваний та один обвинувач. Повідомте суддям, що коли поруч із ними будуть обидва гравці, вони можуть починати «суд». •       Проведіть суд від свого імені, використовуючи такий поря­док: а) Вступні заяви учасників у відповідному судовому поряд­ку. Ці заяви повинні бути обмежені визначеними часовими рамками, б) Обвинувачуваний викладає суть захисту, і його опитує суддя, в) Обвинувач викладає аргументацію, і його опи­тує суддя, г) Суддя виносить рішення і повідомляє його після того, як весь клас знову об'єднається. Після оголошення суддями своїх рішень запропонуйте за­прошеному спеціалісту обговорити процес прийняття й ухва­лення рішень. Розгляньте варіанти, які будуть запропоновані запрошеним спеціалістом або дійсним суддею порівняно з рі­шеннями, прийнятими учнями-суддями.
Громадські слухання Громадські слухання проводяться органами законодавчої влади (такими, як Верховна Рада, її комісії, інші державні орга­ни чи комітети, міські ради) з метою одержання інформації, на якій ґрунтуватимуться закони чи інші рішення, що стосуються інтересів населення. Інші слухання проводяться групами з особливими інтересами, громадськими організаціями чи об'єднаннями, щоб з'ясувати суспільну думку. Мета застосування технології: моделювання суспільного слу­хання за допомогою імітаційної (симуляційної) гри дозволяє уч­ням зрозуміти мету і порядок слухань, а також ролі й обов'язки членів державних органів, комітетів, комісій. Крім цього, учні одержують практичний досвід у визначенні і поясненні ідей, інте­ресів і цінностей, пов'язаних із предметом слухання.	Як організувати роботу 1.          Зв'яжіться з місцевими органами законодавчої влади, місцевими відділеннями чи представництвами загальнонаціональ­них організацій, яких цікавить тема уроку, щоб одержати інформа­цію по темі, і з'ясуйте, чи може співробітник організації або пред­ставник місцевих органів самоврядування взяти участь в уроці. 2.          Запросіть на урок співробітника органу влади чи пред­ставника організації, які володіють необхідними знаннями. 3.         Домовтеся, якщо необхідно, про можливість провести урок у залі для слухань чи у приміщенні місцевого органу само­врядування або організуйте в передній частині класної кімнати стіл для учнів-«законодавців», стіл для секретаря і стіл чи ка­федру для доповідачів. 4.         Приготуйте таблички з іменами учнів і назвами їхніх посад за ролями, щоб розставити їх на столах. 5.         Поясніть такі ролі: а.    Законодавці. Обрані законодавці будуть проводити слухан­ня. Вони будуть оголошувати виступи доповідачів і прийма­ти рішення з обговорюваного питання. Один із законодавців повинен бути обраний групою як головуючий. б.    Групи з особливими інтересами. Буде організовано кілька груп по п'ять чи менше осіб. Кожна група викладе комітету свою точку зору на питання. Повинна бути непарна кількість груп, що виступають за і проти обговорюваного питання. (Число і розмір груп залежатиме від теми і кількості учнів у класі). Необхідно, щоб було представлено кілька різних то­чок зору, які б відповідали реально існуючим думкам у дано­му місцевому співтоваристві. Кожна група вибере свого представника, що викладе думку групи комітету. в.    Секретар. Необхідно вибрати одну особу, яка вестиме стено­граму засідання і записуватиме пропозиції, що надходять. г.     Відповідальний за часовий регламент. Необхідно вибрати одну особу, яка буде стежити за часом доповідей, щоб дати можливість виступити кожній групі. 6.          Поясніть учасникам мету громадських слухань і поря^ док, якого необхідно буде дотримуватись. Якщо потрібно, роз­дайте учням інструкції для участі в громадських слуханнях. а.    Головуючий відкриває слухання, повідомляє мету слухань і пояснює порядок та часовий регламент доповідей. б.    Оголошений доповідач викладає свою позицію протягом двох хвилин, за цим ідуть запитання членів комітету (не більше трьох хвилин). в.    Першим запитання доповідачу ставить голова, за ним питан­ня ставлять «члени» організації чи органу, що проводить слухання. Члени групи доповідача можуть допомагати йому відповідати на запитання комітету. 7.         Об'єднайте учнів у групи по п'ять чи менше осіб. а.    Одна група буде представляти законодавців чи комісію, що організує слухання: кількість учасників цієї групи залежить від мети уроку. У групі повинна бути непарна кількість учнів. б.    Інші групи будуть представляти громадян, співробітників некомерційних організацій з особливими інтересами, яких стосується тема уроку. 8.          Відведіть достатньо часу для підготовки учнів до гро­мадських слухань відповідно до їхніх ролей. 9.          Проведіть слухання. 10.          Після того як будуть вислухані всі доповідачі, члени ор­гану чи організації, що проводить слухання, аналізують аргу­менти, обговорюють проблему і повідомляють, що вони мають намір робити надалі. 11.             Проведіть розбір інтерактивної вправи в такій послідовності: а.    Обговоріть факти й аргументи, що стосуються теми. б.    Обговоріть думки учнів із приводу даного виду діяльності як способу вирішення суспільно важливих проблем і визначен­ня державної політики. в.         Обговоріть зауваження, зроблені запрошеним фахівцем. Обговоріть інші питання, запропоновані учнями
Розігрування ситуації за ролями («Рольова гра», «Програвання сценки», «Драматизація» ) Імітує реальність призна­ченням ролей учасницям та учасникам і наданням їм мож­ливості діяти «наче насправді». Кожна обоба в рольовій грі має чітко знати зміст її ролі та мету рольової гри взагалі. Мета рольової гри — ви­значити ставлення до конкрет­ної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри, допомогти навчитися через досвід та по­чуття. Рольова гра може також використовуватися для отри­мання конкретних навичок, наприклад безпечної поведінки в певній ситуації тощо. Розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями допо­може учням виробити власне ставлення до неї, набути досвіду шляхом гри, сприяє розвитку уяви і навичок критичного мис­лення, вихованню спроможності знаходити й розглядати аль­тернативні можливості дій, співчувати іншим. У ході рольової гри учасники «розігрують у ролях» визначе­ну проблему або ситуацію. Рольова гра потребує ретельної під­готовки. Початкові вправи мають бути простими з наступним ускладненням. Наприклад, можна почати з читання текстів «за ролями», формулювання коротких висловлювань або відпові­дей від імені історичної особи, природного явища, конкретного предмета, тварини. Дуже важливим є розподіл рольової гри за часом. На пояс­нення умов припадає приблизно 10-15%, на роботу в малих групах — 15-25% , на презентацію й обговорення — 40-50% , на підсумки — до 15%	Як організувати роботу ' 1. Сплануйте попередньо роботу та підготуйтесь: •       сформулюйте проблему, яку буде ілюструвати рольова гра; •    спільно з учнями визначте кількісний склад учасників ро­льової гри і спостерігачів, а також подумайте, як доцільніше працювати над грою: усім класом чи одночасно кількома ма­лими групами. Заохочуйте нерішучих учнів до співучасті; надайте учням достатньо інформації, щоб вони могли пере­конливо виконувати свої ролі і, одночасно, вчитися; •    продумайте, як буде проходити рольова гра. Сценарій можна скласти у вигляді: —   розповіді, під час якої ведучий розкриває суть справи, а решта учнів озвучують її, розкриваючи зміст через ролі «своїх» персонажів; —   інсценізації, під час якої герої діють частково спонтанно, без підготовлених діалогів, але відтворюють основну ідею інсценізації. 2.     Підготовка й тренування учнів: •    дайте учням час на обдумування ситуацій своїх ролей. Якщо для проведення гри треба переставити меблі, зробіть це саме зараз; •    забезпечте активну участь всього класу в проведенні вправи; •    не забувайте про ретельне обговорення й міркування учнів з приводу вправи, які треба обов'язково вислухати напри­кінці. 3.   Не чекайте відшліфованої гри із самого початку. Дайте учням можливість провести рольову гру й імітувати історичні й сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності. 4.  Такі вправи повинні проводитися в обстановці довіри, щоб учні не почувалися ніяково. Учні повинні розуміти, що реа­гувати можна по-різному. Практика допоможе учням почувати себе впевненіше при проведенні таких вправ. 5.   Після закінчення вправи проводиться ретельний і по­глиблений аналіз учасниками та «спостерігачами» набутого до­свіду, їхніх думок та почуттів. 6.   Подумайте про вихід дітей з ролей. Для цього прово­диться детальне обговорення ситуації. Бажано, щоб кожен учасник відповів на запитання: —    Як ви себе почували в тій чи іншій ролі? —    Що подобалось під час гри, а що — ні ? —   Чи бували ви самі в подібній ситуації? —   Чи була вирішена проблема? Чому? Як вона була виріше­на? —   Яку іншу лінію поведінки можна було б вибрати? —   Чи доводилося вам потрапляти в подібну ситуацію? Яким чином цей досвід може вплинути на ваше подальше життя?

2.4. ТЕХНОЛОГІЇ ОПРАЦЮВАННЯ ДИСКУСІЙНИХ ПИТАНЬ

Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. За визначенням науковців,- дискусія — це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички від­стоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної про­блеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи. В дидактиці дехто з фахівців відносить дискусію як до методів навчання (способів роботи зі змістом навчального матеріалу), так і до форм організації навчання. Певна кількість науковців вважає дискусію різновидом ігрових форм занять, співробіт­ництва, коли з обговорюваної проблеми ініціативно вислов­люються всі учасники спільної діяльності.

У літературі існують також різні погляди щодо функцій дис­кусії в навчанні. Вона може виступати як метод засвоєння знань, закріплення їх і вироблення вмінь і навичок, як метод розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистіс- них якостей учнів, а також як метод стимулювання і мотивації учіння.

Сучасца дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій. Вони вчать глибокому розумінню проблеми, само­стійній позиції, оперуванню аргументами, критичному мислен­ню, зважати на думки інших, визнавати вдалі аргументи, кра­ще розуміти іншого, сприяють уточненню власних переконань і формуванню власного погляду на світ.

Досвід використання дискусії у навчанні дозволяє сформу­лювати деякі головні організаційно-педагогічні підвалини, які є спільними для будь-яких різновидів дискусії: • проведення дискусії необхідно починати з постановки кон­кретного дискусійного питання (тобто такого, яке не має од­нозначної відповіді і допускає різні варіанти вирішення, зокрема протилежні);

•    не слід ставити запитання на зразок: хто правий, а хто — ні в тому чи іншому питанні;

•    у центрі уваги має бути ймовірний перебіг (Що було б можли­вим за тим чи іншим збігом обставин? Що могло б відбува­тись, якби...?) Чи були альтернативні можливості, дії?

•    усі вислови учнів мають бути у руслі обговорюваної теми;

•    учитель має виправляти помилки і неточності, яких при­пускаються учні, та спонукати учнів, робити те саме;

•    усі твердження учнів повинні супроводжуватись аргумента­цією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: «Які факти свідчать на користь твоєї думки?», «Як ти мислив, коли дійшов такого висновку?»;

дискусія може закінчуватися як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіж­ностей між учасниками дискусії

Суттєвим елементом будь-якої технології навчання в диску­сії є вступна частина, оскільки саме в ній створюється емоцій­ний та інтелектуальний настрій наступної дискусії. Це своєрід­не запрошення до жвавого обговорення визначеної проблеми, яке може бути здійснено у вигляді викладу проблеми, опису конкретного випадку, невеличка рольова гра, демонстрація фільму або ілюстративного матеріалу, запрошення експертів, використання останніх новин, інсценування будь-якого епізо­ду, стимулювання серією запитань на зразок: «Чому? Що б ста­лося, якщо...?»

Запорукою успішності дискусії є її чітка організація, яка до­сягається завдяки кільком чинникам. По-перше, це — ретельне планування дискусії. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення са­мої дискусії. По-друге, чітке дотримання правил іведення дис­кусії всіма її учасниками. По-третє, обов'язковим є дотримання визначеного регламенту. Краще, коли час залишиться (його можна рівномірно розподілити наприкінці дискусії між учас­никами), ніж його не вистачить на колективне обговорення і підбиття підсумків. По-четверте, добре продумане й ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя: надання учням часу на обміркування питань; утримання від невизначе- них запитань та запитань подвійного змісту; зміну напряму ду­мок учнів у разі відхилення їх від основної теми і мети дискусії; пояснення висловів дітей системою уточнюючих запитань; по­передження надмірних узагальнень; збудження учнів до по­глиблення думок та інші.

Згідно з логікою застосування дискусії як методу закріплен­ня навчального матеріалу і стимулювання пізнавальної діяль­ності учнів можна визначити кілька варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії:

•    побудова вивчення теми як підготовки до дискусії за всім матеріалом, яка відбувається на останньому (або останніх) уроці;

•    включення дискусійного компонента в окремі уроки теми на етапах перевірки домашнього завдання і закріплення щойно вивченого матеріалу;

•    побудова навчання як самостійної або групової роботи учнів з обговоренням її результатів.

Метод ПРЕС (РКЕ8, МППО) З цієї невеличкої технології (для неї ми зберегли назву «ме­тод ПРЕС») варто почати робо­ту над навчанням учнів диску­тувати. Вона використовуєть­ся при обговоренні дискусій­них питань та при проведенні вправ, у яких потрібно зайня­ти й чітко аргументуватц ви­значену пбзицію з проблеми, що обговорюється. Метод навчає учнів виробляти й фор­мулювати аргументи, ви­словлювати думки з дискусій­ного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших.	Як організувати роботу 1.             Роздайте матеріали, у яких зазначено чотири етапи ме­тоду ПРЕС. •              Висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (починаючи зі слів... я вважаю, що...) •              Поясніть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтую­ться докази (починайте зі слів ...тому, що...) •              Наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, назвіть факти, які демонструють ваші докази (... наприклад ...) •              Узагальніть свою думку (зробіть висновок, починаючи словами: отже,... таким чином...) *Правила роботи для учнів знайдіть у папці «Роздаткові матеріали» 2.          Поясніть механізм етапів ПРЕС-методу і дайте відпо­відь на можливі запитання учнів. Наведіть приклад до кожного з етапів. 3.          Запропонуйте бажаючим спробувати застосувати цей метод до будь-якої проблеми на їхній вибір. 4.  Перевірте, чи розуміють учні механізм застосування методу. Етапи можна адаптувати, пропонуючи учням наводити кілька варіантів своїх думок або прикладів 5. Коли формула буде зрозуміла всім учням, запропонуй­те їм спробувати самим. Застосовуйте метод «Прес» на всіх уро­ках, де потрібна аргументаціяі учнями своєї думки.
Займи позицію Цей метод корисний на початку роботи з дискусійними пи­таннями та проблемами. Його можна використовувати на по­чатку уроку для демонстрації розмаїття поглядів на пробле­му, що вивчатиметься, або після опанування учнями певною ін­формацією з проблеми й усві­домлення ними можливості протилежних позицій щодо її вирішення. Слід використову­вати дві протилежні думки, які не мають одної (правильної) відповіді. Розглядаючи протилежні по­зиції з дискусійної проблеми, учні: •              знайомляться з альтернативними поглядами; •              прогнозують, які наслідки матимуть індивідуальні позиції і політичні рішення для суспільства, для окремих людей; на практиці використовують уміння захищати власну пози­цію; вчаться вислуховувати інших; отримують додаткові знання з теми.	Як організувати роботу 1.             Запропонуйте учням дискусійне питання і попросіть їх визначити власну позицію щодо цього питання. Розмістіть плакати в протилежних кутках кімнати. На одному з них написано «згодний (згодна)», на іншому — «не згодний (не згодна)». (Варіанти: на плакатах можуть бути ви­кладені полярні позиції щодо проблеми: наприклад, «треба заборонити палити в громадських місцях» і «не можна заборо­нити паління в громадських місцях»). Або можете запро­понувати три позиції: Не знаю. Немає За конкрет­ Проти ної позиції 2Вивісьте правила проведення вправи й обговоріть їх. 3Попросіть учасників стати біля відповідного плаката, залежно від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми, «про­голосувати ногами». 2Виберіть кількох учасників і попросіть їх обґрунту­вати свою позицію або запропонуйте всім, хто поділяє одну і ту саму точку зору, обговорити її і виробити спільні аргументи на її захист. 3Після викладу різних точок зору запитайте, чи не змі­нив хто-небудь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого плаката. Запропонуйте учням перейти й обґрунтувати причини свого переходу. Попросіть учасників назвати найбільш переконливі ар­гументи своєї та протилежної сторони
Зміни позицію ' Така технологія є подібною до «Займи позицію». Вона також дає можливість обговорити дискусійні питання за участі всіх учнів. Метод дозволяє стати на точку зору іншої людини, роз­вивати навички аргументації, активного слухання тощо.	Як організувати роботу 1.      Заздалегідь підготуйтеся до обговорення. 2.       Поставте всьому класу дискусійне питання. 3.    Об'єднайте учнів у пари, а потім — у четвірки (наприклад, перша і друга парта, третя і четверта). 5.     4. Дайте завдання розподілити позицію з проблеми («так» чи «ні») між парами чи самі зробіть це. Одна пара в четвірці повин­на обґрунтовувати одну позицію, друга — протилежну. Поясніть, що в четвірках кожна пара має представити своїм партнерам свою точку зору. Кожен учень повинен відпові­дати за свою половину презентації (наприклад, обґрунтувати половину аргументів). 6.   Чітко оголосіть хронометраж: скільки часу виділяється на підготовку і на саму презентацію. * 7.   Дайте досить часу на підготовку аргументів. 8.   Коли час на підготовку мине, попросіть пари доказово ви­класти свою точку зору один одному. 9.   Потім можете дати завдання парам помінятися позиціями і знову повторити все спочатку. На це варто відвести набагато менше часу. 10.     Після цього можете дати завдання всій четвірці вільно обговорити тему. Учні вже повинні висловлювати свою особи­сту точку зору. У результаті обговорення четвірка повинна або дійти згоди, або висновку про те, що їм бракує інформації. За­здалегідь визначте часові рамки цієї вільної дискусії. 11.    За наявності часу можна провести загальну дискусію, на­приклад використовуючи технологію «Карусель». Підбийте підсумки дискусії з усім класом
Неперервна шкала думок (Континуум, Нескінченний ланцюжок) Одна з форм обговорення дискусійних питань, метою якої є розвиток в учнів навичок прийняття особистого рішення та вдосконалення вміння аргументувати свою думку. Розглядаю­чи полярні точки зору з проблеми, що дискутується, учні: •       знайомляться з альтернативними позиціями, поглядами; •       прогнозують, які наслідки матиме та чи інша точка зору для окремих людей чи політичних рішень; •       учаться на практиці відстоювати свою позицію; •       учаться вислуховувати думки інших; •       отримують додаткові знання з теми, що вивчається.	Як організувати роботу Варіант 1 •       Вибирається дискусійна проблема, яка повинна передбачати наявність обґрунтованих, діаметрально протилежних точок зору. •       Учитель характеризує полярні точки зору. Кожна розгляда­ється досить детально, ґрунтовно. •       У протилежних кінцях класу мають бути плакати з альтер­нативними думками. •       Дайте учням час обдумати та аргументувати свою позицію. •       Якщо місця в класі досить, запропонуйте учням оприлюдни­ти свою точку зору і зайняти місце в ланцюгу залежно від своїх поглядів. •       Попросіть учнів пояснити, чому вони обрали саме це місце. Учні можуть пояснювати причину, але не аргументувати. •       Оцінка протилежних точок зору. •       Для того щоб переконатись, що учні уважно слухають один одного, слід попросити їх навести аргументи, які хоч і супе­речать їхнім поглядам, але є деякою мірою обґрунтованими, примушують їх замислитись і, можливо, переоцінити свою позицію. •       Обговорення наслідків різних точок зору. Варіант 2 •       Вибирається дискусійна проблема, яка повинна передбачати наявність обґрунтованих, діаметрально протилежних точок зору. •       Учитель характеризує полярні точки зору. Кожна розгляда­ється досить детально, ґрунтовно. •       Обмежена в часі індивідуальна робота учнів. Вчитель пропо­нує учням письмово аргументувати свою точку зору. •       Якщо бракує часу й місця в класі, можна не пропонувати всім учням утворювати єдиний ланцюг. Поки учні письмово аргументують свою позицію, вчитель на дошці проводить не­перервну пряму лінію, розташувавши альтернативні точки зору на різних кінцях. • •       Позицію кожного можна позначити на дошці схематично, прослухавши аргументи, чи прикріпити на дошці листки з висловленою письмово точкою зору кожного. •       Учитель вибірково зачитує аргументи учнів, що дотри­муються протилежних точок зору. •       Оцінка протилежних точок зору. Учні можуть змінити свою позицію і знову позначити своє місце в ланцюзі. Обговорення наслідків різних точок зору.
Дискусія — це широке пуб­лічне обговорення якогось спірного питання. Вона є важ- ливим засобом пізнавальної ді­яльності, сприяє розвитку критичного мислення учнів, дає можливість визначити власну позицію, формує навич­ки аргументації та відстоюван­ня своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.	Дискусія Як організувати роботу 1.         Планування дискусії •       Оберіть тему для дискусії. Вона має бути сформульована про­блемно, щоб підходи до її висвітлення були різновектор- ними. •       Дуже важливим елементом дискусії є план. Він може пропо­нуватись учасникам заздалегідь, напередодні дискусії. Учні, маючи такий план, можуть підготуватись до обгово­рення: попрацювати з літературою, довідниками, підготува­ти собі нотатки тощо. •       Можна практикувати складання плану дискусії за відомою заздалегідь темою безпосередньо на початку обговорення. У такому випадку викладачеві доцільно залучити до складан­ня плану самих учнів. •       Підготуйте матеріал, який учні повинні будуть прочитати вдома. Постарайтесь, щоб там були викладені всі точки зору. •       Складіть список запитань, які допоможуть вам спрямовува­ти обговорення та привертати увагу класу до проблеми. •       Для того щоб дискусія була відвертою, необхідно створити в класі атмосферу довіри та взаємоповаги. Тому в класі бажа­но виробити правила культури ведення дискусії. * Правила роботи для учнів знайдіть у папці «Роздаткові матеріали» 2.         Хід дискусії •       Повторіть з учнями основні правила участі в дискусії Робіть помітки, які допоможуть вам не виходити за межі об­говорюваної проблеми. •       Активно користуйтесь жестами та мімікою, які допомага­ють підтримувати хід дискусії, не перериваючи її. •       Для того щоб повернутись до теми обговорення, скажіть, на­приклад, так: «Схоже ми відхилилися, давайте повернемося до поняття...» •       Уважно слухайте учнів, стежте за ходом обговорення, на­строєм, не давайте відхилитись від теми. •       Не дозволяйте обговоренню перетворитись в гарячу супереч­ку, але й не гасіть усі прояви емоцій. Ставте конкретні запи­тання, щоб прббудити обговорення, й абстрактні, щоб осту­дити запал. •       Змініть формулювання проблем, що обговорюються, або за­стосуйте інший прийом пожвавлення думок, якщо дискусія вщухає. •       Щоб завершити обговорення, запитайте, наприклад: «Чи ні­хто не хоче ще щось додати на завершення?» •       Виділіть досить часу для заключної частини і попросіть са­мих учнів підбити підсумки за такок> схемою: •                Які найбільш переконливі аргументи обох сторін? Пере­рахуйте їх. •                Якщо під час обговорення виникли додаткові запитання, де можна отримати інформацію? •       .
Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу Це технологія структурованої дискусії, у якій беруть участь усі учні класу. Дозволяє контролювати хід дискусії, оцінювати участь кожного учня. Її метою є отримання учнями навичок пуб­лічного виступу та дискутування висловлення й захисту власної позиції, формування громадянської та особистої активності. Учитель на цьому уроці є ведучим ток-шоу. Він оголошує тему дискусії та пропонує учням коротку розповідь або перегляд відеофрагмента з досліджуваної проблеми. Потім за­прошує висловитися на запропоновану тему «запрошених» і на­дає слово глядачам, які можуть виступити зі своєю думкою або поставити запитання «запрошеним» не більш 1 хв. «Запроше­ні» мають відповідати якомога коротше і конкретніше. Веду­чий також має право ставити своє запитання або перервати ви­ступаючого через брак часу	Як організувати роботу 1.         Підготовчий етап •       Повідомте попередньо тему дискусії її учасникам ( бажано у формі дискусійного питання). •       Запросіть чи виберіть із числа учнів класу 2-5 експертів. •       Попросіть учнів придумати запитання до експертів та визна­читись зі своєю позицією щодо поставленого запитання. •       Попросіть експертів підготувати додаткову довідкову інфор­мацію з теми дискусії. •       Придумайте назву ток-шоу й оберіть ведучого. •       Організуйте аудиторію по типу студії (учні сідають півколом біля експертів). 2.         Хід дискусії •       Назвіть тему і відрекомендуйте учасникам ведучого та ек­спертів. •       Повідомте правила проведення ток-шоу: •           Усі учасники дискусії говорять коротко та конкретно. •           Надавати слово для виступу може лише ведучий. •                Ведучий може зупинити виступаючого, який перевищив ліміт часу. •           Виступ експертів ( по 1-2 хвилини кожен). •                Учні ставлять запитання експертам чи роблять повідом­лення (не більше 1 хвилини). •           Експерти ставлять один одному запитання. Підбийте підсумки дискусії за змістом і за формою її про­ведення
Оцінювальна дискусія Один із найскладніших способів обговорення дискусійних проблем. Оцінювальну дискусію можна використовувати лише тоді, коли учні навчились працювати в групах та засвоїли тех­нології вирішення проблем. Метою такого виду дискусії є не стільки прояснення позицій сторін, скільки вдосконалення на­вичок дискутування. Дискусія є складною формою роботи як для викладача, так і для учнів. Складність полягає не тільки в організації підготов­ки і веденні дискусії, айв оцінці роботи її учасників. Саме тому дуже важливе значення має методика проведення оцінювальної дискусії. В такій дискусії учасники працюють у малих групах і одержують бали за свою роботу. Вчитель, який веде дискусію, оцінює участь кожної особи, а по закінченні — обговорює її ре­зультати разом з учасниками. Значною віхою у підготовці до дискусії є вибір теми. Бажано, щоб тема була сформульована проблемно, щоб підходи до її ви­світлення були різновекторними. Вчитель може запропонувати учням дати свої пропозиції щодо визначення теми дискусії, а потім із запропонованого переліку вибрати найбільш цікаві та актуальні. Дискусія проводиться в класі, учні якого заздалегідь об'єд­нуються в кілька підгруп по 6 — 8 осіб. Одна з підгруп розташо­вується в центрі аудиторії, а решта — разом з учителем розмі­щується довкола них. За тривалістю дискусія може бути від 8 до 20 хвилин, залежно від теми. У своїй роботі учасники користу­ються планом, аби не відхилятись від обраної теми. План дискусії є дуже важливим елементом у її проведенні. Його можна пропонувати учасникам заздалегідь, напередодні дискусії. Маючи такий план, учні можуть підготуватись до об­говорення: попрацювати з літературою, довідниками, підготу­вати собі нотатки тощо. Виходити треба з того, що учні мають підготуватись і вклю­чатись у роботу безпосередньо під час проведення дискусії. З ін­шого боку, вчитель попереджає, що кожна підгрупа буде обго­ворювати якийсь один пункт з плану, і кому який пункт дістанеться, заздалегідь не відомо, тому варто готуватися до дискусії за всіма пунктами плану. Можна практикувати складання плану дискусії за відомою заздалегідь темою безпосередньо на початку обговорення. У та­кому випадку вчителеві доцільно залучити до складання плану самих учнів. Головний принцип плану має полягати у логічній послідов­ності його пунктів. Кожний пункт, окрім першого, повинен ви­ходити з попереднього. Пункти не мають повторювати один од­ного. Всі пункти плану повинні бути в діалектичній єдності. Пояснюючи порядок роботи в підгрупах, важливо, щоб учи­тель підкреслив значущість ідеї переходу в обговоренні від од­ного пункту плану до іншого. Такий перехід є важливим еле­ментом у методиці проведення дискусії. Перехід має бути переконливим та аргументованим. Вчитель може навести при­клад такого переходу і продемонструвати його присутнім в аудиторії. Він наголошує, що це може бути позиція одного з учасників дискусії, який у ході обговорення запропонує пере­йти до іншого пункту плану, оскільки попередній пункт повні­стю висвітлено учасниками. Водночас важливо дати останній шанс у підгрупі тим, хто ще не висловлювався з обговорюваного пункту, не повторюючи ду­мок попередників. І тільки за відсутності бажаючих щось дода­ти по суті до сказаного можна переходити до наступного пункту плану дискусії. Але треба наголосити, що з такою пропозицією може виступити кожен учасник дискусії, якщо він відчуває, що дискусія починає гальмуватись або тупцює на місці. Завдання вчителя — вміло керувати цим процесом та заохочувати учас­ників дискусії до творчої роботи. У процесі переходу до обговорення наступного пункту плану вчитель може поміняти місцями та ролями підгрупи спостері­гачів і тих, хто безпосередньо брав участь у дискусії. По ходу дискусії вчитель записує заохочувальні бали у спеці­ально підготовлену таблицю з прізвищами учасників. Вони на­даються за чітке дотримання учасниками обговорюваної теми, за цікаву інформацію, за вдале залучення учасником дискусії до обговорення інших членів підгрупи тощо. Проте вчитель може записати окремим учаснцкам і штрафні бали. Вони мо­жуть бути за перебивання виступу свого товариша, за відхилен­ня від теми обговорення, за намагання говорити лише самому і не слухати інших тощо. В ході дискусії оцінюється робота кож­ного з учасників, використовуються як заохочувальні, так і штрафні бали. У процесі підготовки до дискусії вчитель заготовляє на кож­ну підгрупу листок оцінювання роботи її учасників. У ньому за­писується вид діяльності, за який можна давати заохочувальні та штрафні бали. Він може бути поданий у вигляді таблиці. Наприкінці дискусії викладач підраховує кількість балів та ви­ставляє оцінку кожному учаснику. Можливо також, кори­стуючись листками оцінювання, залучати до само- та взаємо- оцінювання самих учнів, які не задіяні безпосередньо в дискусії. По закінченні дискусії вчитель підбиває підсумки, аналізує діяльність кожного з учасників, оголошує суму набраних ними балів. Тут доцільно сконцентрувати увагу учнів на допущених помилках, визначити ключові моменти і, якщо є потреба, вине­сти їх на окреме обговорення вже за межами дискусії. Окрім того, що вчитель оцінює персональну діяльність учасників, він може відзначити особливості колективної роботи підгрупи, поставити нові завдання з формування вмінь та навичок тощо. Для закріплення знань, одержаних у ході дискусії, вчитель на завершення може дати класу письмове завдання за варіанта­ми. Практика свідчить, що після такої роботи в класі практич­но не залишається невстигаючих учнів з теми, опрацьованої за технологією оцінювальної дискусії	Як організувати роботу 1.           Необхідно об'єднати учнів у групи по 8-10 учнів у кожній. 2.            Одна з груп розташовується в центрі аудиторії, а решта учнів разом з учителем розміщується довкола них. Вони є спостерігачами, а також мають оцінювати дискусію. За кожним із них вчитель «закріплює» одного з учасників дискусії, якого вони будуть оцінювати. 3.            За тривалістю дискусія може бути від 8 до 20 хвилин, за­лежно від теми. 4.             У своїй роботі учасники користуються планом, аби не ухилятись від обраної теми. 5.            Перехід в обговоренні від одного пункту плану до іншого має бути переконливим та аргументованим. Учитель може на­вести приклад такого переходу і продемонструвати його учням. 6.            Тільки за відсутності бажаючих щось додати по суті до ска­заного можна переходити до наступного пункту плану дискусії. 7.            Учитель має керувати процесом обговорення та заохочу­вати учасників до творчої дискусії. 8.             По ходу дискусії викладач та спостерігачі записують у спеціально підготовлену таблицю з прізвищами учасників за­охочувальні бали. Вони надаються за чітке дотримання теми, правил дискутування, за цікаву і вчасно подану інформацію, за вдале залучення до участі в дискусії інших членів групи. 9.             Окремим учасникам можуть бути записані і штрафні бали. Вони нараховуються за перебивання виступу свого това­риша, за відхилення від теми обговорення, за намагання гово­рити лише самому і не слухати інших тощо. 10.          У ході дискусії вчитель та спостерігачі оцінюють роботу кожного з учасників дискусії, використовуючи як заохочуваль­ні, так і штрафні бали. У процесі підготовки вчитель заготовляє на кожну групу листок оцінювання роботи її учасників. Кожен зі спостерігачів отримує листок індивідуального оцінювання свого учасника дискусії. В них записується вид діяльності, за який можна давати заохочувальні та штрафні бали. Він може бути поданий у ви­гляді таблиці. № пор. Вид діяльності Кількість балів Прізвище 1 Визначення позиції учасника дискусії + 2 бали 2 Формування сутнісного зауваження + 1 бал 3 Використання аргументів та джерел інформації + 2 бали 4 Залучення до дискусії інших учасників + 1 бал 5 Наведення уточнювальних питань з метою подальшого розвитку дискусії + 1 бал 6 Виявлення протиріччя в ана­лізі явища + 2 бали 7 Пасивність у дискусії - 1 бал 8 Перебивання інших учасників - 1 бал 9 Намагання говорити тільки самому - 1 бал 10 Приниження інших учасників - 1 бал 11 Загальна кількість балів = 11.          До цього листка з правого поля дописуються прізвища всіх учасників підгрупи і відповідно до їхньої роботи робиться позначка «+» або «-». В кінці дискусії викладач підраховує кількість балів та виставляє оцінку кожному учаснику. Оцінка «6» ставиться в межах набраних 3 балів; оцінка «8» ставиться при набрадих 4-6 балах; оцінка «11» ставиться при набраних 7-9 балах. До оцінювання кожного учасника залучаються та­кож спостерігачі з числа учнів. 12.         Слід зазначити, що кількість оцінювальних пунктів у таб­лиці може бути більшою або меншою порівняно з нашим варіан­том. За іншим принципом можна складати і шкалу оцінок. Оцінювальну дискусію можна порівняти зі «зборами дру­зів». На таких зустрічах здійснюється обмін думками та інфор­мацією. В підгрупах ніхто не тисне, не домінує і не здійснює ав­торитарного контролю за обговоренням, аби через кілька хвилин висловити «єдиний правильний» погляд на ту чи іншу проблему. Учасники дискусії в малих групах дуже швидко об­мінюються інформацією, думками, втягують один одного у творчий процес обговорення Переваги оцінювальних дискусій: •       вони відтворюють стратегію навчання з позицій розвитку де­мократичного суспільства, демонструють відхід від автори­тарної педагогіки; •       формують відповідальність в учнів за процес навчання; •       методика проведення оцінювальної дискусії розширює твор­чі можливості викладача у використанні педагогічних ідей; •       урізноманітнюють технологію процесу навчання, дають можливість альтернативного оцінювання навчальної діяль­ності студентів. По закінченні дискусії викладач підбиває підсумки, аналі­зує діяльність кожного з учасників, оголошує суму набраних ними балів. Для закріплення одержаних знань у ході дискусії викладач на завершення може дати групі письмове завдання за варіантами
Дебати Один із найбільш складних способів обговорення дискусій­них проблем. Дебати можна проводити лише тоді, коли учні навчились працювати в групах та засвоїли технології вирішен­ня проблем. У дебатах поділ на протилежні точки зору набуває найбільшої гостроти, оскільки учням необхідно довго готувати­ся й публічно обґрунтовувати правильність своєї позиції. Кож­на група має переконати опонентів і схилити їх до думки зміни­ти свою позицію. Однак можна поставити й інше завдання — спільно вирішити поставлену проблему. В такому разі учні по­винні будуть, висловивши свою точку зору, уважно вислухати протилежну сторону, щоб знайти точки дотику. Важливо, щоб учасники дебатів не переносили емоції один на одного, а спілку­вались спокійно.	Як організувати роботу 1. Підготовка •       Повідомте учням тему дебатів. Об'єднайте учнів у групи (дві чи три позиції). Можна приду­мати ролі для груп (учителі, батьки, селяни тощо) •       Підготуйте й роздайте чи поясніть, де знайти інформацію з теми дебатів. Учні повинні підготуватись заздалегідь. •       Підготуйте аудиторію. 2. Хід дебатів •       Ще раз оголосіть тему дебатів і відрекомендуйте групи. •       Нагадайте правила ведення дискусії. •       Визначте час і порядок проведення дебатів. Наприклад, на підготовку в групах можна виділити 15 хвилин, на виступ кожної групи — 10 хвилин (може бути три виступи: обґрунтування своєї позиції і дві відповіді на виступи та пи­тання інших груп), на загальну дискусію — 15 хвилин. •       Під час підготовки група повинна розподілити ролі, подума­ти, як краще використати відведений для виступів час, під­готувати питання для інших груп. •       Для оцінки виступів учасників дебатів можна запросити суд­дів. •       Учитель повинен строго стежити за регламентом. •       Якщо було завдання знайти спільне рішення, то після диску­сії можна провести голосування. Підбийте підсумки, а якщо були судді — надайте їм слово

Список літератури до курсу :

·       Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.- метод. посібн./ О. І. Пометун, Л. В. Пироженко. За ред. О. І. Пометун. — К.: Видавництво А.С.К., 2004. — 192 с

·      Пентилюк М. І., Окуневим Т. Г.Сучасний урок української мови,— X.: Вид. група «Основа», 2007. — 176 с.

Інтернет ресурси:

·      Сайт - портфоліо Атаманюк Наталії

Методична скарбничка

http://atamanuk.at.ua/index/metodichna_skarbnichka/0-7

·      Щедрий урожай методів активного навчання  http://osvita.ua/school/theory/1350/

·      Скарбничка учителя http://www.svit-pk.cpto1.vn.ua/list.php?c=articles

·      Учитель – учителю http://www.svit-pk.cpto1.vn.ua/page.php?id=47

·      Бібліотека українських підручників on-line http://pidruchniki.ws/