САМОСТІЙНА РОБОТА

з курсу «Сучасні педагогічні технології:

технології сучасного уроку української мови»

Розділ 2. Терміни і поняття курсу

1.     Поняття активного навчання та активних методів навчання	Активна модель навчання. Такий тип навчання передбачає застосу-- вання методів, що стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, про­блемні та творчі завдання, запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення учнів.
2.     Класифікація активних методів навчання	Суттєвий внесок в класифікацію активних методів навчання внесли М.М. Бірнштейн, А.А. Вербицький, В.М. Єфімов, А.Л. Лівшиць, В.І. Маршев та ін. Проаналізувавши психолого -педагогічні  джерела, ми дійшли висновку, що до класифікації активних методів навчання існують різні підходи. В.Н. Кругликов  наголошує , що за відмінні ознаки використовують : – характер навчально-пізнавальної та ігрової діяльності; – ступінь активізації студентів ; – спосіб організації ігрової взаємодії; – місце проведення  занять, їх цільове призначення; – імітаційна модель, що використовується  і багато інших Найчастіше використовують  класифікацію А.М. Смолкіна, а саме за характером навчально-пізнавальної та ігрової діяльності. Відповідно даної класифікації методи активного  навчання підрозділяють на: 1. Імітаційні методи, які базуються  на імітації професійної  діяльності. Вони с свою чергу поділяються  на: а) ігрові методи: –  ігрові процедури   і прийоми –  засоби  реалізації  окремих,  одиничних принципів,  в першу  чергу,  різні форми активізації лекцій і інших традиційних форм навчання, ігрові педагогічні  прийоми, окремі засоби активізації. Наприклад, ті, що реалізовують принцип проблемної  лекції з використанням методу  аналізу конкретних ситуацій   у  вигляді  ілюстрації,  здійснюваної   викладачем,  лекція  із  запланованими  помилками,  лекція  удвох , проблемна лекція, творче завдання, лекція прес-конференція , лекція-дискусія , лекція-бесіда (принцип діалогового спілкування ) тощо; – ігрові ситуації , прикладом яких можна вважати дискусійні  заняття, що проводяться  вигляді незапланованих  виступів,  коли  заздалегідь  невідомо  хто  і  в  якому   статусі  (доповідача,  критика,  провокатора )  братиме участь  в  обговоренні .  Також  ігрові  ситуації   використовують   для  ролевих,  театралізованих  ігор,  тренінгів тощо; – дидактична або навчальна гра – в основі якої  використовується  ігрова ситуація , але діяльність учаків формалізована, тобто є правила, жорстка система оцінювання, передбачений  порядок дій, регламент – ділові ігри – методи, що реалізовують всю сукупність  елементів, а, отже, і весь комплекс  принципітивізації, характерних для методів активного  навчання; б) неігрові методи – аналіз виробничих ситуацій , аналіз конфліктів , аналіз проблемних ситуацій , імітаційні вправи, диспути, мозкова атака, опорні сигнали, взаємоопитування , аналіз конкретних  ситуацій,розбір ділової пошти керівника, дії по інструкції  тощо. 2. Неімітаційні методи – стажування на робочому  місці, програмоване навчання, проблемна лекція, в скна робота. За призначенням виділяють неімітаційні методи за: – мотивацією пізнавальної діяльності; – повідомленням навчальної  інформації; – формуванням і вдосконаленням  професійних умінь і навичок; – освоєнням передового  досвіду, контроль  результатів  навчання За типом діяльності учасників при пошуку  вирішення завдань виділяють методи, побудовані  на: – ранжируванні  за різними ознаками предметів або дій; – оптимізації процесів і структур ; – проектуванні  й конструюванні  об'єктів; – виборі тактики дій в управлінні ; – спілкуванні  й конфліктних  ситуаціях ; –  вирішенні  інженерно-конструкторських ,  дослідницьких,  управлінських  або  соціально-психологі задач та завдань; – демонстрації та тренінгу навичок уваги, вигадки, оригінальності, швидкості  мислення та інші. За кількістю учасників виділяють: – індивідуальні  методи; групові  методи; колективні  методи; методи, що передбачають  роботу  в діадах і тріадах.  За місцем проведення  розрізняють методи: – аудиторні ; позааудиторні ; виїзні; екскурсійні . За принципом використання  обчислювальної  техніки  методи поділяються  на: – ручні  (без використання  техніки); комп'ютерні – ігри на ЕОМ; ігри з комп'ютерним забезпеченням
3.     Поняття інтерактивного навчання, інтерактивних методів та технологій.	Інтерактивне навчання — це спеціальна форма організації пізнавальної дільності, яка має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою пішність, інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний про­цес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх уч­нів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рів­нозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здій­снюють. Організація інтерактивного навчання передбачає мо­делювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та від­повідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробіт­ництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу. інтерактивна технологія навчання -це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть школяра у колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учас­ників процесі навчального пізнання
4.     Класифікація інтерактивних технологій.	Оскільки в науковій літературі відсутня класифікація інтерактивних технологій навчання, ми спираємося на умовну робочу класифікацію за формами (моделями) навчання, запропоновану О. Пометун і Л. Пи­роженко. Вони розподіляють їх залежно від мети уроку та форм органі­зації навчальної діяльності учнів: •   інтерактивні технології кооперативного навчання; •   інтерактивні технології колективно-групового навчання; •   інтерактивні технології ситуативного моделювання; технології опрацювання дискусійних питань
5.     Структура уроку із застосуванням інтерактивних технологій
6.     Поняття технологій колективно-групового навчання, його відмінність від фронтальної (групової) форми організації навчання.	Групова (фронтальна) форма організації навчальної діяльності учнів пе­редбачає навчання однією людиною (вчителем) групи учнів чи цілого класу. За такої організації навчальної діяльності кількість слухачів завжди більша, ніж тих, хто говорить. Усі учні працюють або разом, або індиві­дуально над одним завданням із наступним контролем результатів. Колективна (кооперативна) форма навчальної діяльності учнів — це фор­ма організації у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною ме­тою
7.     Поняття технологій кооперативного навчання, його відмінність від колективно групової форми організації навчання.	Інтерактивні технології кооперативного навчання Парна і групова робота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках формування знань, умінь та навичок. Вона може проводи­тись одразу після з'ясування вчителем матеріалу, на початку уроку за­мість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому формуванню знань умінь і навичок, або бути частиною повторювально-узагальню- вального уроку
8.     Як утворювати малі групи та керувати їхньою роботою	Ідея проста. Одержавши інструкції від учителя, учні об'єднуються в невеликі групи. Потім вони виконують отримане завдання — поти, поки всі члени групи не зрозуміють і не виконають його успішно. Спільні зусилля приводять до о, що всі члени групи прагнуть до взаємної вигодитог
9.     Які основні правила роботи  в групах ви запропонуєте своїм учням.	При роботі в групі дотримуйте наступні правила:  • Кожен учасник має можливість висловитися, якщо захоче  • Всі учасники групи поважають цінності і погляди кожного учасника групи, навіть якщо відчувають незгоду з ними  • Обговорюються ідеї, пропозиції, а не люди, які їх висловили  • Всі учасники роблять зауваження коротко і по суті  • Кожен учасник, навіть захищаючи свою точку зору, відкритий для сприйняття ідей, думок і інтересів інших учасників  • Всі виникаючі розбіжності, конфлікти вирішуються мирним шляхом з урахуванням інтересів учасників і правил роботи  • Всі учасники прагнуть створити відкриту, конструктивну, дружню атмосферу Правила роботи в групі 1.Дотримуйся теми. 2.Будь-які ідеї цінуються. 3.Вислуховуй усіх, не перебиваючи нікого. 4.Не говори одночасно з іншими. 5.Людина сама вирішує скільки часу вона відводить спільній  роботі. 6.Поважай різні думки. Необхідно слухати, а не  заспокоювати інших. 8.Будь-які питання важливі. 9.Уникай прямих вказівок  та напутливих  (повчальних слів) 10. Обдумав,  сформулював, висловив. 11. Ми всі – партнери!
10.  Назвіть основні варіанти групової роботи	·         робота в парах, ·         ротаційні (змінювані) трійки, ·         два — чотири — всі разом, ·         карусель, ·         робота в малих групах, ·         акваріум тощо
11.  Мета й завдання комунікативних вправ – «криголамів» на інтерактивному уроці.	З їх допомогою ви можете з перших хвилин установити атмосферу співпраці та взаємоповаги, здійснити оцінювання потреб, рівня знань і навичок учасників, виявити їхні очікування та ставлення до запропонованої теми навчання, зацікавити учасників темою тренінгу та заохотити їх бути активними із самого початку процесу навчання
12.  Мета й місце проведення рефлексій на особистісно-зорієнтованому уроці.	Навіщо ми це робили (після схем,читання…). Осмислення учнями навчальних дій сприяє формування способу дій з навчальним матеріалом
13.  Поняття технології «мозкового штурму»	Мозковий штурм Відома інтерактивна техно­логія колективного обговорен­ня, що широко використовуєть­ся для вироблення кількох вирішень конкретної проблеми. Мозковий штурм спонукає уч­нів проявляти уяву та твор­чість, дає можливість їм вільно .висловлювати свої думки. Мета «мозкового штурму» чи «мозкової атаки» в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.
14.  Варіанти проведення «мозкового штурму»	Варіант «мозкового штурму» — «мережа» чи «кульки». Тут пускове слово (питання) пишеться в «кульці» в центрі сторінки. Коли обговорюються споріднені проблеми, вони записуються на папері із зазначенням зв'язку. Водночас «мозковий штурм» «вільного» типу дає можливість за дуже короткий період (три-п'ять хвилин) записати ідеї, що виникли. Обидва варіанти мають на меті заохочувати вільне вислов­лювання ідей.
15.  Поняття технологій ситуативного моделювання, його відмінність від колективно групової форми організації навчання	Модель навчання у грі — це побудова навчального процесу за допомогою включення учня у гру (передусім ігрове моделюван­ня явищ, що вивчаються). Використання гри в навчальному процесі завжди стикається з протиріччям: навчання є завжди процесом цілеспрямованим, а гра за своєю природою має невизначений результат (інтригу). Тому завдання педагога при застосуванні гри у навчанні поля­гає у підпорядкуванні гри визцаченій дидактичній меті.
16.  Етапи проведення гри	Як правило, ігрова модель навчання реалізується за чотири етапи: 1) орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу); 2) підготовка до проведення гри (викладення сценарію гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв'язання проблеми); 3) основна частина — проведення гри; 4) обговорення
17.  Етапи моделюючої гри	Кожна така гра відбувається за схемою. Учні «вводяться» в ситуацію, на основі якої вони отри­мують ігрове завдання. Для його виконання учні поділяються на групи й обирають відповідні ролі. Починаючи висувати припу­щення щодо розв'язання проблеми (1-й крок), вони стикаються з тим, що їм не вистачає інформації. Тоді отримують її від учителя або вчитель сам корегує діяльність учнів новим блоком інформа­ції. В іграх, побудованих на використанні учнями вже відомого матеріалу, джерелом інформації є судження, висловлені попе­редніми учасниками гри. З отримання нової інформації та її ана­лізу під кутом зору ігрового завдання починається наступний етап гри (2-й крок), далі гра розгортається за невизначеним сце­нарієм, що реалізує кілька етапів взаємодій між учнями, які «грають ролі» (3-й крок). Нарешті після завершення сценарію потрібне серйозне обговорення, рефлексія того, що відбулося, ус­відомлення учнями отриманого досвіду на теоретичному рівні (4-й крок).
18.  Етапи імітаційної гри	Імітаціями (імітаційними іграми) називають процедури з виконанням певних простих ві­домих дій, які відтворюють, імі­тують будь-які явища навко­лишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої про­грами, чітко виконуючи інст­рукцію, наприклад проводячи дослід. Як правило, вчитель на­дає під час імітації чіткі поопе­раційні інструкції. Учні можуть виконувати дії індивідуально або в групах. На закінчення певного виду діяльності всі учні отримують подібний результат, але він може розрізнятись залежно від індивідуальних особли­востей учня, складу групи, використаних ресурсів тощо. Дуже важливою процедурою імітації є обговорення отриманих ре­зультатів діяльності та усвідомлення учнями причинно-наслід- кових зв'язків, які можна простежити, аналізуючи результати імітації у різних її учасників. Імітаційні ігри розвивають уяву та навички критичного мис­лення, сприяють застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми.
19.  Етапи гри-симуляції	Складніші імітаційні ігри інколи називають симуляціями, або ситуативним моделюванням, хоча чіткого розмежування в літературі немає. Розглянемо їх окремо, пам'ятаючи, що інко­ли під назвами технології імітації та симуляції розуміють одне і те саме. Симуляції — це створені вчителем ситуації, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процедури, пов'язані з діяль­ністю суспільних інститутів, які існують у справжньому еконо­мічному, політичному та культурному житті. Це своєрідні ро­льові ігри з використанням чітко визначених (за законом або за традиціями) і відомих ролей та кроків, які повинні здійснити виконавці: судові, парламентські, громадські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо. Готуючи учнів до симуляції, вчитель має не тільки розподі­лити ролі, а й з'ясувати з кожним виконавцем послідовність його дій та висловлювань, наприклад, виходячи з обов'язків судді, голови парламенту тощо. Регламент всієї симуляції буду­ється за чітким сценарієм, який збігається з проведенням такої процедури в реальному житті
20.  Поняття технологій опрацювання дискусійних питань	Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. За визначенням науковців,- дискусія — це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички від­стоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної про­блеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи. Суттєвим елементом будь-якої технології навчання в диску­сії є вступна частина, оскільки саме в ній створюється емоцій­ний та інтелектуальний настрій наступної дискусії. Це своєрід­не запрошення до жвавого обговорення визначеної проблеми, яке може бути здійснено у вигляді викладу проблеми, опису конкретного випадку, невеличка рольова гра, демонстрація фільму або ілюстративного матеріалу, запрошення експертів, використання останніх новин, інсценування будь-якого епізо­ду, стимулювання серією запитань на зразок: «Чому? Що б ста­лося, якщо...?»
21.  Умови ефективного проведення дискусії	Запорукою успішності дискусії є її чітка організація, яка до­сягається завдяки кільком чинникам. По-перше, це — ретельне планування дискусії. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення са­мої дискусії. По-друге, чітке дотримання правил іведення дис­кусії всіма її учасниками. По-третє, обов'язковим є дотримання визначеного регламенту. Краще, коли час залишиться (його можна рівномірно розподілити наприкінці дискусії між учас­никами), ніж його не вистачить на колективне обговорення і підбиття підсумків. По-четверте, добре продумане й ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя: надання учням часу на обміркування питань; утримання від невизначе- них запитань та запитань подвійного змісту; зміну напряму ду­мок учнів у разі відхилення їх від основної теми і мети дискусії; пояснення висловів дітей системою уточнюючих запитань; по­передження надмірних узагальнень; збудження учнів до по­глиблення думок та інші.
22.  Розвивальні можливості методу «Портфоліо»	Накопичуючи й аналізуючи свої практичні досягнення за методом портфоліо, учень застосовує набуті знання і, виходячи з життєвого досвіду, оцінює та переоцінює свою діяльність. Мовний портфоліо є особисто-зорієнтованою формою роботи, автентичним видом оцінювання, який адресується учневі, розроблений для нього, спрямований на виявлення та розвиток творчих здібностей кожної дитини. Упровадження такої форми діяльності, як європейський мовний портфоліо, означає вихід на новий рівень самосвідомості учня, де він вибирає, оцінює, контролює процес навчання, роблячи його безперервним і сталим
23.  Умови організації роботи над проектом	·      знання вчителем особливостей проектної методики, усвідомлення широких можливостей розвитку учнів у процесі проектної діяльності; ·      навчання учнів володінню технологією проектної діяльності {уміння визначати мету, задачі, бачити предмет дослідження, визначати гіпотезу, планувати власну діяльність і діяльність своїх товаришів); ·      здатність чітко, систематично виконувати сплановану роботу, що є неодмінною умовою для розвитку учнів у процесі реалізації проекту; ·      •прагнення учнів брати участь у роботі над проектом; ·      визначена рівня оволодіння знаннями з предмета й загальнонавчальними Інтелектуальними уміннями; ·         •доводити проект до кінця, поетапно узгодивши проміжні результати з учителем
24.  Етапи роботи над проектом (алгоритм)
25.   Вимоги до використання методу проектів	·     наявність інформації щодо роботи над проектом •наявність значущої в дослідницькому, творчому плані проблеми, яка вимагає дослідницького пошуку для її розв'язання; ·  практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів; ·  самостійна (Індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів; ·  визначення кінцевих цілей спільних/ індивідуальних проектів; ·  визначення базових знань із різних областей, необхідних для роботи над проектом; ·  структурування змістовної частини проекту {із зазначенням поетапних результатів); ·      використання дослідницьких методів: визначення проблеми, завдань дослідження, які випливають із проблем, висунення гіпотези їх розв'язання, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, коригування, висновки ·         результати виконаних проектів повинні бути матеріальними, тобто оформлені у визначений спосіб (відеофільм, комп'ютерна газета, презентація
26.  Постановка ключового питання у методів проектів	Ключові запитання : •           Широкоохватні •           Здійснюють зв’язок  між навчальними предметами, між окремими темами уроків Приклад:  Як конфлікт приводить до змін? Мистецтво відображає культуру чи змінює її? Яким чином організми виживають в своєму середовищі? Чому закони змінюються?
27.  Прийоми активного слухання	Прийомів активного слухання  досить багато (спонукання, парафраз, пояснення, відображення, схвалення та ін.)
28.   Прийоми візуалізації під час пояснення (опорні конспекти)	Наше життя – це результат наших думок, за допомогою яких створені всі навколишні багатства цивілізації. Творча візуалізація – це вміння майстерно використовувати психічні образи і твердження, щоб зробити позитивні зміни у своєму житті. візуалізація (лат. visualis — зоровий) виникла внаслідок пошуку нових можливостей для реалізації принципу наочності. Вона передбачає демонстрацію явищ і процесів у зручній для зорового сприйняття формі. Однак викладач повинен використати такі демонстраційні матеріали, такі форми наочності, які б не тільки доповнювали словесну інформацію, а й самі виступали б змістовними повідомленнями.